псина
ПСИ́НА, и, ж., розм.
1. Те саме, що соба́ка.
Ну цить же, собако, цить!.. Ну, стій же спокійно, не шамочись, поки скинуть з тебе ланцюг... а тепер гайда. Куди ж ти, куди? Ха-ха! От дурна псина (М. Коцюбинський);
Худюча, довга, як драбина, псина заливалась дрібно та дзвінко (Ю. Збанацький).
2. Запах собаки, собачої шерсті.
З-під лави йде важкий дух псини (П. Панч);
Настя поривчасто пригорнула її [вівчарку] і, беззвучно ридаючи, припала до вогкої кудлатої шерсті, що пахла псиною і полином (З. Тулуб);
Коли Сергій переступив поріг, на нього війнуло псиною від недавно вичинених собачих шкур (Григорій Тютюнник).
3. Собаче м'ясо.
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- псина — пси́на 1 іменник жіночого роду, істота пес пси́на 2 іменник жіночого роду запах собаки; собаче м'ясо Орфографічний словник української мови
- псина — -и, ж., розм. 1》 Те саме, що пес. 2》 Запах собаки, собачої шерсті. 3》 Собаче м'ясо. Великий тлумачний словник сучасної мови
- псина — СОБА́КА, ПЕС, ЦУ́ЦИК розм., ГАВКУ́Н розм., ПСИ́НА розм., БРОВКО́ розм., РЯБКО розм., БАРБО́С розм. (дворовий непородистий); ЦЮЦЬКО́ розм., ЦЮ́ЦЯ дит.; ША́ВКА (невеликий кімнатний або дворовий собака); СУ́КА, СУ́ЧКА (самиця). Словник синонімів української мови
- псина — Пси́на, -ни ж. Псина. Употребл. какъ бранное слово. Чи чуєш, псино, як старці співають? К. МБ. XI. 153. Словник української мови Грінченка