пушити
ПУШИ́ТИ, пушу́, пу́шиш, недок., кого, що.
1. Робити пухнастим, пухким;
// Вкривати що-небудь (про сніг, іній).
Вкриває [сніг] діл, дерева пушить, дахи будівель устеля (І. Гончаренко).
2. Легкими ударами розворушувати що-небудь, робити м'яким, пухким, пишним; збивати.
Він вибрав собі бажану постіль і почав пушити (Олесь Досвітній);
// Розпушувати (ґрунт).
Не можна було без кінця пушити суху землю, яка перетворювалась на гарячий порох (О. Донченко).
3. заст., розм. Робити пухким, повним (людину).
Покойові кажуть, що Марину панське око пушить, бо чогось на неї дуже пан задивляється (Панас Мирний).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- пушити — пуши́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- пушити — пушу, пушиш, недок., перех. 1》 Робити пухнастим, пухким. || Вкривати що-небудь (про сніг, іній). 2》 Легкими ударами розворушувати що-небудь, робити м'яким, пухким, пишним; збивати. || Розпушувати (ґрунт). 3》 заст., розм. Робити пухким, повним (людину). Великий тлумачний словник сучасної мови
- пушити — ЗБИВА́ТИ (легкими ударами розворушувати, робити що-небудь м'яким, пишним), СПУ́ШУВАТИ, РОЗПУ́ШУВАТИ, ПУШИ́ТИ, ПІДПУ́ШУВАТИ (трохи). — Док.: зби́ти, спуши́ти, розпуши́ти, підпуши́ти. Груня проворно, догідливо збиває свекрусі подушки (К. Словник синонімів української мови
- пушити — Пуши́ти, -шу́, -ши́ш гл. 1) Взрыхлять. Пушив свою яблуню. 2) Дѣлать полнымъ, вздувать. Мовчанка не пушить і черева не дме. Ном. № 1117. Словник української мови Грінченка