підглядати

ПІДГЛЯДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПІДГЛЕ́ДІТИ і рідко ПІДГЛЯ́ДІТИ, джу, диш, док., кого, що і без прям. дод.

1. Крадькома дивитися, глядіти, намагаючись простежити за ким-небудь, довідатись про щось.

Її вистерігали, підглядали, шептались при ній. Чого? Вона не розуміла (М. Коцюбинський);

Рушати далі – незручно: Каргат подумає, що занадто цікава лаборантка крадькома підглядає за ним (Ю. Шовкопляс);

Катерина притаїлася за сінешніми дверима і в щілину підглядала, що він робитиме (С. Чорнобривець);

Марта трохи одхиляє двері у столову, підглянула, зітхнула, швидко виходить до кімнати, що праворуч (З. Мороз).

2. Помічати, виявляти кого-, що-небудь несподівано, випадково або стежачи з певною метою.

“Чи я справді збожеволіла?” – подумала вона: “Приїхала до матері, а повіялася до чужих, підглядала парубків незнайомих” (Панас Мирний);

Ранком діти підгледіли і матері сказали, що “тато їли гнилиці під грушкою ..” (Леся Українка);

Якби його хто підгледів у цей момент, то побачив би, як у гострих його очах уже іскряться найсміливіші вигадки й комбінації (О. Гончар);

Не виходячи за ворота, я підгледів номер автомашини (Л. Смілянський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me