підглядати

ПІДГЛЯДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПІДГЛЕ́ДІТИ і рідко ПІДГЛЯ́ДІТИ, джу, диш, док., перех. і неперех.

1. Крадькома дивитися, глядіти, намагаючись простежити за ким-небудь, довідатись про щось.

Її вистерігали, підглядали, шептались при ній. Чого? Вона не розуміла (Коцюб., І, 1955, 272);

Рушати далі — незручно: Каргат подумає, що занадто цікава лаборантка крадькома підглядає за ним (Шовк., Інженери, 1956, 114);

Катерина притаїлася за сінешніми дверима і в щілину підглядала, що він робитиме (Чорн., Потік.., 1956, 99);

Марта трохи одхиляє двері у столову, підглянула, зітхнула, швидко виходить до кімнати, що праворуч (Мороз, П’єси, 1959, 142).

2. Помічати, виявляти кого-, що-небудь несподівано, випадково або стежачи з певною метою.

«Чи я справді збожеволіла?» — подумала вона: «Приїхала до матері, а повіялася до чужих, підглядала парубків незнайомих» (Мирний, III, 1954, 113);

Ранком діти підгледіли і матері сказали, що «тато їли гнилиці під грушкою..» (Л. Укр., III, 1952, 638);

Якби його хто підгледів у цей момент, то побачив би, як у гострих його очах уже іскряться найсміливіші вигадки й комбінації (Гончар, III, 1959, 107);

Не виходячи за ворота, я підгледів номер автомашини (Сміл., Сашко, 1957, 165).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me