під'їдати

ПІД'ЇДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПІД'Ї́СТИ, ї́м, їси́, док., що, розм.

1. також без дод. Трохи або нашвидкуруч їсти.

[Бондар:] Ходімо лучче під'їмо, то там і побалакаєм про начатеє [почате] діло (І. Карпенко-Карий);

[Квасолиха:] Дай хліба та солі. Під'їм, водички нап'юсь, та й задовольнюсь на який час... (М. Кропивницький);

Настечка .. шарудить біля мисника, ставить на стіл немудру вечерю. – Ходіть, тату, під'їсте трохи (М. Стельмах).

2. Над'їдати знизу; псувати надгризанням; підточувати.

Скільки їх було викопує на вгороді дівчинка – великих білих хробаків, які під'їдають стебла городніх овочів (О. Донченко);

// перен. Позбавляти сили, бадьорості, послаблюючи, погіршуючи (здоров'я, стан і т. ін.).

– Чого ти прийшла сюди й під'їдаєш мене твоїми мельдунками? Іди собі геть, звідки прийшла (О. Кобилянська);

Невсипна грижа під'їдала за роботою Іванову душу, і першої суботи, дорвавшися грошей, він .. очутився [опинився] в шинку (І. Франко);

Він знову хворий, скаржиться на прокляту недугу, що під'їдає і під'їдає здоров'я, не дозволяє (і в такий час!) віддатись роботі (М. Олійник).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me