п'ятеро

П'Я́ТЕРО, тьо́х, числ. кільк., збірн.

П'ять (уживається з іменниками чоловічого і середнього роду, що означають назви істот і предметів, з іменниками, що вживаються у множині й можуть мати одиничне значення, а також з особовими займенниками у множині).

Возний сам, червоний, ніби квітка, Деньків по п'ятеро кружляє у тебе (Є. Гребінка);

Зубожів мій брат: то хліб не вродив, то худоба вигинула, а п'ятеро діток Бог дав: дві дівчини й три хлопці (Марко Вовчок);

При в'їзді в село п'ятеро плотників [теслярів] майстрували, докінчуючи, дерев'яну арку (Г. Хоткевич);

До іспитової зали впускали по п'ятеро , і Степан, дивуючись, слухав відповіді своїх чотирьох попередників (В. Підмогильний);

У ниж дома зосталося п'ятеро дітей, з яких найстаршій, Меланці чотирнадцятий рік (В. Винниченко);

Подався [Павлуша] на Миколаївську вулицю в кондитерську, з'їв одразу аж п'ятеро тістечок (А. Головко);

На возі нас п'ятеро (Ю. Збанацький);

Спочатку зазолотілися верхів'я дерев, а далі й окремі промінчики сонця продерлися крізь лісові нетрі, вихопили із мряки невелику галявину, де паслося п'ятеро стриножених коней (Ю. Винничук);

П'ятеро курчат.