раба

РАБА́, и́, ж.

1. У рабовласницькому суспільстві – представниця експлуатованого класу, людина, яка була позбавлена будь-яких прав і засобів виробництва й перебувала в повній власності свого володаря – рабовласника.

Ніби примусила бояриня дорогобузька свою рабу працювати в день святого Миколи, та підкорилася, пішла до роботи, і тут їй явився сам Микола й спитав: “Що ж ти робиш, рабо?” І так це її перестрашило, що всохла їй рука (П. Загребельний);

// Людина, яка потрапила в економічну, політичну залежність від кого-небудь, втратила свої права, свободу дій, зробившись підлеглою, підневільною.

Не смійсь рабі, – буде й тобі (Номис);

– Слухайте мене, всі республіки, моїм голосом Україна гукає, – згину, а фашистові не покорюся, згину я, а рабою не буду, рятуйте, брати! (Ю. Яновський).

2. перен. Та, хто сліпо виконує волю вищепоставленої особи, осіб, плазує перед ними.

3. перен. Та, хто повністю підпорядковує чому-небудь свою волю, свої вчинки і т. ін.

– Яка безумна радість, – навіть раз прошепотіла я, – бути рабою цієї людини. Яке щастя лежати біля його ніг і почувати себе такою маленькою і нікчемною (М. Хвильовий);

Бери мене в свої блаженні сни. Лиш не зроби слухняною рабою, не ошукай і крил не обітни! (Л. Костенко).

(1) Раба́ Бо́жа:

а) (рел.) християнка.

По-підземному гугнявив слизький голос: – Вихрещується раба Божа Ольга... Во ім'я отця... амінь! (Я. Качура);

б) жінка взагалі.

У Мар'яна Поляруша отець Вікентій з співчуттям запитав, де він тепер живе, що думає робити, згадав добрим словом рабу Божу Фросину та й відпустив чоловіка (М. Стельмах).