рев

РЕВ, у, ч.

1. Гучний, протяжливий крик тварини, тварин; ревіння.

Чутно рев бидла і ржання коней, випущених на волю (Леся Українка);

Оголеними дорогами гонять маржину з полонини, і наповнюються шляхи ревом волів, дзвоном калатал, гейканням пастухів (Г. Хоткевич);

* У порівн. Крики нелюдські, страшні до зір підіймає високих [Лаокоон], Мовби той рев, що жертвенний [жертовний] бик видає недобитий (М. Зеров);

// Несамовитий крик, ґвалт, лемент людини, людей.

З боку міста залунали постріли, стало чути рев юрби (З. Тулуб);

Ніде не співали, хоч і був Новий рік. Тільки здаля, з-поза річки, долинав часом п'яний фашистський рев (О. Довженко);

// перен. Звуки, що нагадують гучний, протяжливий крик тварини, тварин; сильний шум, гуркіт.

Він не боявся ані реву бурі, ані гуркоту громів (І. Франко);

З ревом оглушливим хвиля страшенна об берег високий Билася там і солоною піною все заливала (Борис Тен, пер. з тв. Гомера);

Рев мотора віддалявся, поволі заглухаючи (Іван Ле);

Несамовитим ревом ревнули в порту сирени (О. Гончар);

Одного ранку Жменяк прокинувся від страшенного раптового реву канонади (М. Томчаній);

Мотор напрацював. Зі страшним ревом “яструбок” свічкою пішов у небо (Ю. Яновський);

Величний рев органа наповнив усю церкву (О. Довженко).

2. розм. Голосний плач.

Нестямний крик і рев Івася, мов батогом, стьобнув Горпині по ухові (Панас Мирний);

Піднявся рев... Гірко ревуть діти... (М. Коцюбинський).