риза

РИ́ЗА, и, ж.

1. перев. мн. Верхнє вбрання священика, яке вдягається під час богослужіння.

Благочинний надів ризи й почав читати молитви (І. Нечуй-Левицький);

Січовий панотець Микита нашвидку, підтикавши ризи, з-під яких видно було добрячу козацьку шаблю, окропив святою водою козацькі лави (Я. Качура);

Молоденький священик, призначений в Раїм на парафію, одягнув ризу, і почалася похоронна відправа (З. Тулуб);

* У порівн. Черкне хто сірник, – і на мить виткнеться з пітьми з десяток сірих облич, здригнеться молочний туман і заграє, як риза в церкві, жовта осіння галузка (М. Коцюбинський).

2. Парадний одяг царів.

А він собі [цар Давид], узявшись в боки, .. В червленій ризі похожає [походжає] (Т. Шевченко).

3. Металеве покриття, оздоблення на іконах, що залишає відкритими лише зображення обличчя та рук; оклад.

Ганна Федорівна послала його молодій образок в срібній позолоченій ризі (Марко Вовчок);

В церкві було темно й сумно; одна лише лампадка миготіла перед образом Пречистої матері, .. граючи блищиками на срібній ризі (М. Старицький).

4. заст., поет. Узагалі одяг.

Їхала [Катерина] селом серед святочно вбраних людей, їхала на велике посміховище, а людям хотілося на коліна падати, мовби Мадонну на осляті побачили в ризах срібносніжних (Г. Хоткевич);

* Образно. День уже гас. Гори міняли своє блакитне убрання на рожеві з золотом ризи (М. Коцюбинський);

Верби жовтіли і слали на блакить води золоті ризи (Григорій Тютюнник).

5. розм. Смуга землі.

Зашуміло на вдовиній ризі, задзвеніло. Весело й шумко почалася праця (С. Васильченко).

6. діал. Спеціальне пристосування у вигляді дерев'яного жолоба, яким гуцульські лісоруби спускають з гори вниз зрубані дерева.

Від того джерела директор казав вибудувати спуст (ризу) аж просто на фабричне подвір'я (І. Франко).

◇ (1) До самі́сіньких риз, зі сл. напитися, набратися і т. ін. – дуже сильно, до непритомності.

Хіба ж він знав, що вчитель такий благородний чоловік? Сьогодні ж, сьогодні піде з ним на мирову і нап'ється до самісіньких риз (М. Стельмах).