розважати

РОЗВАЖА́ТИ, а́ю, а́єш і рідко РОЗВА́ЖУВАТИ ую, уєш, недок., РОЗВА́ЖИТИ, жу, жиш, док.

1. кого, що. Займаючи кого-небудь розмовами, справами і т. ін., відвертати його від чогось гнітючого, важкого, неприємного.

Пішов старий, покликав меншу дочку: – Тетянко, йди, моя рибко, до сестриці; вона у великій печалі, – розважатимеш її (Марко Вовчок);

Евтерпо! Ти одна ще не втікаєш Із наших тихих сіл і хуторів: З дівчатами в нас весну прославляєш, Розважуєш удів, жінок, бабів (П. Куліш);

Я кілька днів тому посиротіла. На роботі мені ніколи думати про своє, у нас текстильна фабрика перевиконує план, товариші по роботі всі до мене добрі й розважають по змозі (Ю. Яновський);

Хрестини сина, що породила Домна восени, не здолали розважити засмученого Семена, не розпорошили його гірких думок, його гризоти... (М. Коцюбинський);

// Заспокоювати, втішати у горі, нещасті і т. ін. кого-небудь.

Хтось хоче, аби чиїсь листи, коли вже не вміють розважати, то хоч би не журили когось дорогого (Леся Українка);

– Та кинь ти, Федосію, цю думку! – став розважати його Василь Тимофійович. – Нічого тобі не буде до самої смерті; інспектор у нас людина молода, погарячився, а насправді він не зробить лиха (С. Васильченко);

То розважити жінку хотів Петро, а тепер чує, як у самого на серці все важче та важче стає (Б. Грінченко);

Сахно силкувалася розважити себе, доводячи, що все це дурниці (Ю. Смолич).

2. кого, що. Веселити, забавляти, потішати кого-небудь чимсь.

Сидить він раз під дубом та й куняє, Ніхто його не розважає – Аж чує – на вербі, Між листям десь, Зозуля закувала (Л. Глібов);

Ляля весь час сміялася, юнак, видно, розважав її якимись жартами (О. Гончар);

Він посадовив Радченка біля Ольги Климівни і наказав їй розважити гостя (С. Журахович);

// Забавляти, тішити дитину.

Я сестричку розважаю, Сам їй віршика складаю (М. Стельмах);

– Ти молоденька, то й хату нашу розвеселиш, і унучечку мою розважиш (Марко Вовчок).

3. що, розм., рідко. Всебічно зважувати, обмірковувати що-небудь.

Роман йшов і розважав щось; думки снувалися по його голові, як човник поміж основою (М. Коцюбинський);

Поза тим і сам [Лясота] придивлявся, прикидав у думці ті наслідки спостережень, розважав настрої козаків, старшин (Іван Ле).

4. Роздумувати, розмірковувати над чим-небудь.

Клопіт зчинився такий, що Господи! Усяко розважували, міркувалися, дивували, .. тягнулись до двору панського – що буде (Марко Вовчок);

Германові нема коли довго розважувати, – він тихими кроками, мов кіт, крадеться до першої-ліпшої хати (І. Франко);

Він тепер міркував, чи не дуже взяв через край, говорячи про земських начальників. Розваживши добре, він знайшов, що справді взяв через край (В. Самійленко);

// Зважати на що-небудь, враховувати щось.

Фрейлігратів мурин-князь Якось так в запалі трахнув, Не розваживши, в свій бубон, Що, загувши, він розскочивсь (Леся Українка).

(1) Розважа́ти (розганя́ти, рідко розго́нити, розві́ювати) / розва́жити (розігна́ти, розві́яти) нудьгу́ (журбу́, ту́гу, сум, го́ре і т. ін.) – позбавляти кого-небудь нудьги, журби, туги, суму, горя і т. ін.

Прощай, убогий Кос-Арале. Нудьгу заклятую мою Ти розважав-таки два літа. Спасибі, друже (Т. Шевченко);

Перегодя одна дівчина почала пісні, до неї пристали другі дівчата й молодиці, розважаючи свою нудьгу (І. Нечуй-Левицький);

От і давай Максим свою нудьгу розгонити: став горілку, як воду, дудлити (Панас Мирний);

До гаю йде полем вузесенька стежка, – Там любо журбу розважати (П. Грабовський);

[Марта:] Спасибі .. вам, добрі люди, що хоч на годину мою тугу розважили (С. Васильченко);

Малесенький колектив оркестру, на чолі з старим Полатаєм, намагався, як міг, розважити його горе (Л. Дмитерко);

Він ладен був зараз тюпашити куди завгодно, аби розвіяти свою нудьгу і неприємне смокчуче почуття, що давило його за серце (Григорій Тютюнник).