розв'язно

РОЗВ'Я́ЗНО.

Присл. до розв'я́зний.

Парубки стоять осібно гамірним гуртом, поводять себе розв'язно, по-хутірському (Григорій Тютюнник);

До кабінету ввійшло двоє – у кожного в руках злинялий фетровий капелюх, і ці двоє розв'язно наблизились до столу (О. Донченко);

– Це вже зовсім інша розмова! – цинічно й розв'язно відповів Федір. – Я дуже радий, що ти, нарешті, заговорила зі мною... (Д. Ткач);

Гонта, очевидячки, був “талант”. Він поводився вільно й розв'язно (В. Винниченко);

Іронічно прозвучить у розмові серцеїд, але грубо, розв'язно – бабодур (з наук.-попул. літ.).