роздавлювати

РОЗДА́ВЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗДАВИ́ТИ, давлю́, да́виш; мн. розда́влять; док.

1. що. Надавлюючи або натискуючи, розчавлювати, розпліскувати, роздушувати що-небудь.

Шофер натиснув на газ, і машина, роздавлюючи скатами воду в калюжах, зникла за деревами (Л. Первомайський).

2. кого. Давлячи, тиснучи, тяжко ранити, умертвляти.

Терентій роздавлює на щоці комара (М. Стельмах);

– Я роздавлю тебе, як жабу, Зітру, зімну, мороз як бабу, Що тут і зуби ти зітнеш (І. Котляревський);

Височенна скеля .. вся поросла лісом. Ідеш – і здається, насувається вона на тебе, от-от роздавить (Г. Хоткевич);

// Збиваючи з ніг, калічити, вбивати.

– Василь попав під аварію, його ледве не роздавив грузовик (А. Хижняк);

// Дуже гнітити, приголомшувати, завдаючи страждань.

Кривавить серце кволе мого брата лиха негода, роздавлює його до краю кляте ярмо народа... (Уляна Кравченко);

Здається мені, що діється щось, що мене має роздавити і знівечити, і під обухом сеї манії хожу [ходжу] (В. Стефаник);

Пізно ти, рідна, діждалась підмоги – Серце звільнилось розбите, слабе. Ти ж помирала й не знала, небога, Що роздавило і тата й тебе... (Д. Павличко).

3. кого. Завдавати кому-небудь рішучої поразки.

Ми зірвали спроби роздушити нас шляхом війни (із журн.).

4. що, фам. Розпивати що-небудь хмільне.

Шпилька підвівсь і мовить: – Може, почекаємо? Скоро Палажка на обід прийде. Півлітру роздавимо... (Є. Кравченко).

◇ (1) Роздави́ти (роздуши́ти) півлі́тру (чве́ртку, пля́шку і т. ін.), фам. – розпити спиртне.

Шпилька підвівсь і мовить: – Може, почекаємо? Скоро Палажка на обід прийде. Півлітру роздавимо... (Є. Кравченко);

– А пошукай-но, жінко, чи не знайдеться в тебе погрітися нам чим-небудь після дороги? – сказав Матвій, скидаючи кожуха. – Ми з Іванком не відмовимось чвертку роздушити (В. Москалець);

(2) Як му́ху (мух) роздави́ти (задави́ти) кого – нещадно, не докладаючи зусиль, знищити; уживається також як погроза фізичної розправи.

– Бережись, – кричить Чіпка, – укладу! Як муху роздавлю (Панас Мирний);

– Шпак ти, а не командир! Вершників своїх, жменьку нещасну, в тил нам поставив. Щастя твоє, що ми догадалися: як мух би роздавили! (О. Левада);

– Та я тобі за сюю шкоду Ти знаєш, що зроблю?.. Як муху задавлю (Л. Глібов).