роздавлювати

РОЗДА́ВЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗДАВИ́ТИ, давлю́, да́виш; мн. розда́влять; док., перех.

1. Надавлюючи або натискуючи, розчавлювати, розпліскувати, роздушувати що-небудь.

Шофер натиснув на газ, і машина, роздавлюючи скатами воду в калюжах, зникла за деревами (Перв., Дикий мед, 1963, 228).

◊ По кра́шанках про́йде і ні о́дної (жо́дної) не розда́вить див. кра́шанка.

2. Давлячи, тиснучи, тяжко ранити, умертвляти.

Терентій роздавлює на щоці комара (Стельмах, І, 1962, 500);

— Я роздавлю тебе, як жабу, Зітру, зімну, мороз як бабу, Що тут і зуби ти зітнеш (Котл., І, 1952, 95);

Височенна скеля.. вся поросла лісом. Ідеш — і здається, насувається вона на тебе, от-от роздавить (Хотк., II, 1966, 249);

// Збиваючи з ніг, калічити, вбивати.

— Василь попав під аварію, його ледве не роздавив грузовик (Хижняк, Невгамовна, 1961, 191);

// Дуже гнітити, приголомшувати, завдаючи страждань.

Кривавить серце кволе мого брата лиха негода, роздавлює його до краю кляте ярмо народа… (У. Кравч., Вибр., 1958, 41);

Здається мені, що діється щось, що мене має роздавити і знівечити, і під обухом сеї манії хожу [ходжу] (Стеф., III, 1954, 227);

Пізно ти, рідна, діждалась підмоги — Серце звільнилось розбите, слабе. Ти ж помирала й не знала, небога, Що роздавило і тата й тебе… (Павл., Бистрина, 1959, 114).

3. Завдавати кому-небудь рішучої поразки.

Хай чують вороги, що ми — залізні. Роздушимо, роздавимо того, хто посягне на нас (Тич., II, 1957, 35).

4. фам. Розпивати що-небудь спиртне.

Шпилька підвівсь і мовить: — Може, почекаємо? Скоро Палажка на обід прийде. Півлітру роздавимо… (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 181).