роздушувати

РОЗДУ́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗДУШИ́ТИ, душу́, ду́шиш, док., що.

1. Придавлюючи, притискуючи до чого-небудь, розплющувати, м'яти щось.

Він кинув [цигарку] і ногою роздушив її (А. Головко);

Шлях мореплавців в океані перегородили крижані затори, що загрожували роздушити кораблі, як шкаралупку (з навч. літ.);

* Образно. Від ударів грому, здавалося, ось-ось завалиться небо, поховає все живе під своїми руїнами, роздушить застиглу в безпорадності землю (Ю. Збанацький);

Атаки корпусів генералів Слащова та Вітковського не могли роздушити цей каховський горішок (Ю. Яновський);

// безос.

Баржу роздушило. Разом з льодом по ріці мчали уламки “Боярині” (С. Ковганюк, пер. з тв. М. Горького).

2. кого. Давлячи, знищувати, вбивати кого-небудь.

Він плутав, кричав на Дорю, тицяв грубим пальцем в задачник, наче хтів [хотів] роздушити всіх трьох купців (М. Коцюбинський);

// Збиваючи з ніг, підминаючи під себе, калічити.

Брата Олексу роздушило дерево в лісі (М. Коцюбинський);

* Образно. Лише входячи в двір, згадав [Давид] про хутірець, про синьооку дівчину і хапно [хапливо] потер лоба, немов намагався й саму згадку про те роздушити... (А. Головко).

3. кого. Те саме, що розда́влювати 3.

Хай чують вороги, що ми – залізні. Роздушимо, роздавимо того, хто посягне на нас (П. Тичина);

Ми зірвали спроби .. роздушити нас шляхом війни (з наук.-попул. літ.).

4. Те саме, що розда́влювати 4.

Він приніс дві пляшки любимого цинандалі.., чарки і солодке печиво. – Роздушимо? – спитав, розкорковуючи пляшку (В. Гжицький).