розжалоблювати

РОЗЖАЛО́БЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗЖА́ЛОБИТИ, блю, биш; мн. розжа́лоблять; док., кого.

1. Викликати жалощі у кого-небудь до себе.

– Кого це так розжалоблює мій пустослов? – посмутніла тітка Христина (М. Стельмах);

Бурлаки розказали про все своє горе .. і розжалобили добру молодицю (І. Нечуй-Левицький);

Вештались голодні, напівроздягнені люди, навмисно виставляючи свою худизну, свої болячки, намагаючись розжалобити ситих (Ю. Збанацький);

// чим. Викликати жалощі, співчуття у кого-небудь до себе слізьми, просьбами і т. ін.

Часом вона розжалоблювала його розмовою про своє безталання (Панас Мирний);

[Іван:] Кого ж ти хочеш здивувати, розжалобить своїми слізьми? (М. Кропивницький);

З обличчя Вадима Успенського весь час не сходила бліда винувата усмішка. Ніби він хотів нею розжалобити конвоїрів (П. Панч);

// рідко. Робити кого-небудь жалісливим.

Розжалобить тебе важкеє лихо, На зорі глянь, на їх нездержний рух (Уляна Кравченко).

2. Виклика́ти в кого-небудь тривогу, схвильованість і т. ін.

Подорожанин бачить, що зацікавив хлопця, і ще більше розжалоблює: – Ну от ти, юначе, закінчив школу. Опояшуть чресла твої мечем і пошлють кров людську проливати (Ю. Мокрієв);

[Секлета:] Ой, не співайте, не завдавайте жалю, бо я вже плачу! (Втирає сльози). Так ви розжалобили, так розтривожили! (М. Старицький);

– Моя мати згадала солодкі цукерки! Моя мати хоче мене розжалобити! Чуєте, хлопці?! (М. Хвильовий);

Він [священник] намагався розжалобити віруючих і говорив так, як, бувало, на казанні (В. Речмедін);

// чим. Хвилювати, тривожити кого-небудь чимсь.

Якимко і Штефан, ідучи побіч своїх возів, узялися розжалоблювати Івана співанками (І. Франко).