розкошувати

РОЗКО́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗКОСИ́ТИ, кошу́, ко́сиш, док., що, рідко.

Косінням звільняти від трави або іншої рослинності.

Розкосити стежку в житі;

* Образно. Якийсь ранній косар уже розкошував світанок – чути було вологий шелест коси (М. Стельмах).

РОЗКОШУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.

Жити в достатку, розкошах.

Віщує серце, що в палатах Ти розкошуєш, і не жаль Тобі покинутої хати... (Т. Шевченко);

Мали [Охрім із жінкою] всякого добра, що й не злічити. Та недовго розкошували (Марко Вовчок);

// Вести безтурботне, розгульне життя.

Тихо у турецькому місті. Вечір пізній, місяць ясний. Хто відпочив, а хто розкошує (Марко Вовчок);

О, живіте, кохайтесь, первістки зривайте, Розкошуйте, танцюйте, вино наливайте! (Леся Українка);

– Така, мовляв, воля Божа, щоб я робив на них, дармоїдів, як проклятий, а вони щоб розкошували (А. Головко);

// Відчувати задоволення, насолоду, втіху від чого-небудь.

Підшивав [ковдру] рівно дві години, аж втомився. Зате тепер розкошую під ковдрою (М. Коцюбинський);

Данило, заховавшись у хутряний мішок, розкошував у теплі (М. Трублаїні);

На них [возах] сиділи чорні чубаті запорожці з берегів Самари і Дніпра і лінькувато пихкали люльками, розкошуючи ярмарком (П. Панч);

// Із приємністю, з задоволенням перебувати десь.

У прибудованій до хати кімнатині, яка дивилася вікном на сад і Десну.., обидва рази розкошував з Андрієм, Маринкою та Іриною Михайлівною Дмитро Іванович (Ю. Мушкетик);

// перен. Виявляти себе у всій красі, силі (перев. про природу).

І в небі й на землі все неначе мліло й розкошувало в пишноті гарного тихого петрівчаного вечора (І. Нечуй-Левицький);

Трава, папороть, арніка, незабудки й т. ін. Все те розкошує коло берега потоку (О. Кобилянська);

Вода, як вічність, літепло струмує, .. а віддалі – німує чорний ліс, а навпіл зламаний іржавий кріс в граніт угрузлий – ніби розкошує (В. Стус).