розкушувати

РОЗКУ́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗКУСИ́ТИ, ушу́, у́сиш, док., що.

1. Кусаючи, розділяти що-небудь на шматки, частини.

Бере [Пушкін] ложечкою ягідку аґрусу. Розкушує і .. відчуває, як по піднебінню розповзається кисло-солодкий сік (О. Полторацький);

Марта вкинула в рот картоплину, розкусила й виплюнула (І. Нечуй-Левицький);

// Кусаючи, руйнувати оболонку, покриття чого-небудь (горіха і т. ін.).

Янцьо сів коло тата під піч на лаву й почав вибирати з-за пазухи незрілі ще лісові горіхи, розкушувати їх зубами (О. Кобилянська);

Важливо оберігати зуби..: не розкушувати горіхів, не розгризати кісток і твердих цукерок (з навч. літ.).

2. також кого, перев. док., перен., розм. Зрозуміти кого-, що-небудь, розібратися у комусь, чомусь.

[Храпко:] Молода неповинна душа зразу помітила, зразу розкусила, що воно за ірод придався... А я, старий дурень, зовсім не те думав... (Панас Мирний);

П'ять місяців спільної роботи – цього цілком досить для того, щоб розкусити всяку людину, навчитися впливати на неї (Ю. Шовкопляс);

Він з першого ж дня поставив перед собою мету, а яку – ми ще розкусимо (Р. Іваничук).

◇ (1) Розкуси́ти (рідше розгри́зти) [міцни́й (тверди́й)] горі́х (горі́шок) – розв'язати яке-небудь складне питання, вирішити якусь важку, заплутану справу; пізнати щось.

[С-р:] Як ковбаса та добра чарка, – На якийсь час минеться й сварка. [С-д:] А може, й справді перекусим: Твердий оріх [горіх] ми ще розкусим (О. Олесь);

Нехай вже раз той горіх розгризу (Номис);

Так споконвіку було. Одні упиралися з ганчіркою в руці, а другі тяглися до стяга зорі і йшли за хвостами комет, горіх розкусивши буття (М. Хвильовий);

Вночі хлопець розкусив твердий горішок: винайшов простісінький пристрій і обробив з товаришами всі деталі (з газ.).