розкішно

РОЗКІ́ШНО, присл.

1. З великою розкішшю (у 1 знач.).

В кабінеті .. було усе розкішно, велеліпно [дуже гарно] (О. Кониський);

Велика шафа з розкішно оправленими книжками має навстіж відчинену одну половинку дверцят (Ірина Вільде);

Іван вступив до розкішно обставленого кабінету і трохи розгубився (П. Колесник).

2. Витрачаючи великі гроші, у достатках, безтурботно.

Весело, розкішно жила генеральша (Панас Мирний);

Три молоденькі акації на причілку, піщані замети попід самими вікнами... Не розкішно живе чоловік! (О. Гончар).

3. Буйно, пишно.

Нехай лілія біла Розкішно процвіта (І. Манжура);

Посадив [Замфір] на щастя якийсь особливий ґатунок винограду – от як розрісся тепер розкішно! (М. Коцюбинський).

4. Дуже красиво, яскраво, барвисто.

На образах біліли довгі рушники, розкішно повишивані лапатими квітками (І. Нечуй-Левицький);

Невеличкий садок, та скільки туди народу назбиралося? І все те нарядилося пишно, уквітчалося розкішно (Панас Мирний);

А сонце велично, розкішно плило собі; земля назустріч йому .. ніжно дихала, як засоромлена коханка (В. Винниченко).

5. Задовольняючи найвищі естетичні вимоги, смаки; вишукано, прекрасно.

Ще ніхто не чув, щоб так розкішно пахли фіалки (М. Рильський);

Одягалась Оленка завжди гарно і навіть розкішно. Особливо до лиця їй було темно-зелене платтячко (С. Олійник);

Виткі, чорні до блиску коси розкішно спадали їй на плечі (О. Гончар).

6. у знач. пред., розм. Захопливо, дуже приємно.

– Як розкішно! – сказала [Аглая-Феліцітас]. – За кожним разом, коли виходжу на початку зими на воздух [на повітря], .. мені здається, що я вступаю в інший світ (О. Кобилянська);

Тепло йому і затишно; весело і розкішно; не знає він ні в чому недостачі, – бо не знає і краю у своєму добрі... (Панас Мирний).