розкішно

РОЗКІ́ШНО, присл.

1. З великою розкішшю (у 1 знач.).

Велика шафа з розкішно оправленими книжками має навстіж відчинену одну половинку дверцят (Вільде, Сестри.., 1958, 427);

Іван вступив до розкішно обставленого кабінету і трохи розгубився (Кол., Терен.., 1959, 352).

2. Витрачаючи великі гроші, у достатках, безтурботно.

Весело, розкішно жила генеральша (Мирний, І, 1949, 198);

Три молоденькі акації на причілку, піщані замети попід самими вікнами… Не розкішно живе чоловік! (Гончар, Таврія, 1952, 111).

3. Буйно, пишно.

Нехай лілія біла Розкішно процвіта (Манж., Тв., 1955, 52);

Посадив [Замфір] на щастя якийсь особливий гатунок винограду — от як розрісся тепер розкішно! (Коцюб., І, 1955, 190).

4. Дуже красиво, яскраво, барвисто.

На образах біліли довгі рушники, розкішно повишивані лапатими квітками (Н.-Лев., III, 1956, 14);

Невеличкий садок, та скільки туди народу назбиралося? І все те нарядилося пишно, уквітчалося розкішно (Мирний, III, 1954, 261).

5. Задовольняючи найвищі естетичні вимоги, смаки; вишукано, прекрасно.

Ще ніхто не чув, щоб так розкішно пахли фіалки (Рильський, Бабине літо, 1967, 20);

Одягалась Оленка завжди гарно і навіть розкішно. Особливо до лиця їй було темно-зелене платтячко (С. Ол., З книги життя, 1968, 189);

Виткі, чорні до блиску коси розкішно спадали їй на плечі (Гончар, Новели, 1949, 115).

6. у знач. присудк. сл., розм. Захоплююче, дуже приємно.

— Як розкішно! — сказала [Аглая-Феліцітас]. — За кожним разом, коли виходжу на початку зими на воздух [на повітря], .. мені здається, що я вступаю в інший світ (Коб., III, 1956, 374);

Тепло йому і затишно; весело і розкішно; не знає він ні в чому недостачі, — бо не знає і краю у своєму добрі… (Мирний, І, 1954, 344).