1. Словник української мови у 20 томах

розлучниця

РОЗЛУ́ЧНИЦЯ, і, ж., розм.

Жін. до розлу́чник.

Ой пішла я у яр за водою, Аж там милий гуляє з другою. А другая тая, Розлучниця злая, Багатая сусідонька, Вдова молодая (Т. Шевченко);

– О прокляття! Кому сказати? Хто навчить, як позбутися злої розлучниці, як привернути Прохора (А. Шиян);

Де, коли й як зійшовся він з тою невідомою безсердечною жінкою-розлучницею – Галина довго не знала (Б. Антоненко-Давидович).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розлучниця — розлу́чниця іменник жіночого роду, істота розм. Орфографічний словник української мови
  2. розлучниця — див. звабник; смерть Словник синонімів Вусика
  3. розлучниця — -і, розм. Жін. до розлучник. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. розлучниця — Розлу́чниця, -ці, -цею; -ниці, -ниць Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. розлучниця — РОЗЛУ́ЧНИЦЯ, і, ж., розм. Жін. до розлу́чник. Ой пішла я у яр за водою, Аж там милий гуляє з другою. А другая тая, Розлучниця злая, Багатая сусідонька, Вдова молодая (Шевч., II, 1963, 153); — О прокляття! Кому сказати?... Словник української мови в 11 томах
  6. розлучниця — Розлучниця, -ці ж. Разлучительница. Лати твоя розлучниця, розлучила нас з тобою. Чуб. V. 380. Словник української мови Грінченка