розлючений

РОЗЛЮ́ЧЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. до розлюти́ти.

Деякі з гостей підійшли привітатись до мене, але Степан, розлючений чимсь, .. відіпхнув усіх (Г. Хоткевич);

Кирило Васильович змінив багато явок. Геллерфортівські агенти, розлючені листівками, нишпорили по всьому місту (А. Хижняк);

– Та чи ви показились? – гримнув на людей Прохор, розлючений такими розмовами (А. Шиян).

2. у знач. прикм. Дуже роздратований; лютий.

Коли розлючена Параскіца наскочила з розгону на тин і озирнулася, на щастя, не було вже жодного напасника (М. Коцюбинський);

Було виразно чути, як тяжко і гнівно дихає розлючена тварина своїми могутніми легенями-міхами (Григорій Тютюнник);

* Образно. За вікном шумів Атлантичний океан. Розлючені хвилі заливали вікно (О. Донченко);

Серед штормів і розлючених вітрів в'ються вимпели червоних кораблів (Ю. Яновський);

Розлючений Дніпро з новою силою тиснув на дамбу. Велетенські хвилі все дужче бились об каміння (Г. Коцюба);

// Який виражає лють, гнів, злість.

У Віриних руках тріснула лозина. Примруживши розлючені очі, вона погрозила: – Запам'ятай, Зінько..! (А. Шиян);

Її розлючений погляд прикипів до спокійних Лариних очей (Ю. Шовкопляс);

Розлючені обличчя, перекошені криком роти, розпатлані голови – все це насувалося на Гната (Григорій Тютюнник);

Скрегнув розлючений голос, як залізо об камінь, і раптом зірвався (М. Коцюбинський);

Ніхто розгадати не міг, Що таїв той розлючений сміх (П. Воронько).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me