1. Словник синонімів української мови

розлючений

ЛЮ́ТИЙ (дуже сердитий), ЗЛЮ́ЩИЙ, ЗАТЯ́ТИЙ, ЗАКЛЯ́ТИЙ, РОЗДРАТО́ВАНИЙ, РОЗЛЮ́ЧЕНИЙ, РОЗЛЮТО́ВАНИЙ, РОЗ'Я́ТРЕНИЙ, Я́РИЙ, РОЗ'Я́РЕНИЙ (який утратив самовладання, досяг крайньої люті), РОЗ'ЯРІ́ЛИЙ, ОЗВІРІ́ЛИЙ, РОЗ'Ю́ШЕНИЙ розм., Я́РОСЛИВИЙ розм. рідше, РОЗШАЛІ́ЛИЙ діал. Єремія стояв серед хати лютий, як сатана (І. Нечуй-Левицький); Я тоді наймитувала в багатія Кіндрата Колошматенка.. Злющий був, скупий (Є. Кравченко); Данилко сидів затятий і клятий після битви за честь роду (Ю. Яновський); (Настя:) Коли в тобі ще живе українська душа, .. свого поганого турчина, нашого заклятого ворога, тричі проколи оцим ножем! На! (І. Нечуй-Левицький); Бобрицький ще ніколи не повертався додому таким роздратованим (Я. Баш); Професор наблизився, грізний, розлючений (В. Собко); Дубовик, розлютований украй, простягає папірця Марині (Г. Епік); А сей отець-настоятель був хоч на літа і старий, та на вдачу ярий (перекл. із Боккаччо М. Лукаша); — Не піду! — кликнула дуже роз'ярена, — бо мені не хочеться між мужиків (О. Кобилянська); На березі, біля самої води, ватага роз'ярілих заробітчан-київців жорстоко товкла літнього сутулуватого селянина (О. Гончар); Анюту чомусь мачуха найбільше не любила. Часто сусіди віднімали її, скривавлену, від озвірілої жінки й відливали водою (О. Донченко); Татарин стояв уже перед Рустемом, сердитий, роз'юшений (М. Коцюбинський); Такий був (Данило) яросливий, що Боже борони! як розлютується, аж йому огневі іскри з очей скачуть (Марко Вовчок). — Пор. 1. безтя́мний, 2. безтя́мний, 1. несамови́тий, серди́тий.

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розлючений — розлю́чений дієприкметник Орфографічний словник української мови
  2. розлючений — див. сердитий Словник синонімів Вусика
  3. розлючений — [роуз'л'учеинией] м. (на) -ному/ -н'ім, мн. -н'і Орфоепічний словник української мови
  4. розлючений — -а, -е. 1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до розлютити. 2》 у знач. прикм. Дуже роздратований; лютий. || Який виражає лють, гнів, злість. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. розлючений — РОЗЛЮ́ЧЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. до розлюти́ти. Деякі з гостей підійшли привітатись до мене, але Степан, розлючений чимсь, .. відіпхнув усіх (Г. Хоткевич); Кирило Васильович змінив багато явок. Словник української мови у 20 томах
  6. розлючений — РОЗЛЮ́ЧЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до розлюти́ти. Деякі з гостей підійшли привітатись до мене, але Степан, розлючений чимсь, .. відіпхнув усіх (Хотк., І, 1966, 66); Кирило Васильович змінив багато явок. Словник української мови в 11 томах
  7. розлючений — Розлючений, -а, -е Разсвирѣпѣвшій. Навіженная розлючена темнота покинула душити Магомета. К. МХ. 20. Словник української мови Грінченка