1. Словник української мови у 20 томах

розмарин

РОЗМАРИ́Н, у, ч.

1. бот. Вічнозелена запашна кущова рослина родини губоцвітих, із листя і гілок якої добувають ефірну олію.

Згодом Зоня вийшла до салону, щоб ущипнути кілька гілочок мирту й розмарину на найменший зелений віночок (Леся Українка);

– В чому тебе мати купала? – тихо питав парубок дівчину. – Твоє волосся пахне васильками, м'ятою чи розмарином (М. Томчаній);

– Тут його нема. – Зате тут є вічнозелені лаври, і кипариси, і мирт, і розмарин, – перераховувала дівчина. Тут нема барвінку, – повторив Лаврін. (Ю. Мушкетик).

2. Зимовий сорт яблуні, поширений у південних районах України.

На дуже зріджених кварталах сади можна ремонтувати такими сортами, як Антонівка звичайна.., Розмарин білий (з наук. літ.).

3. Плід цього дерева – невелике довгасте яблуко, соковите, кисло-солодке на смак.

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розмарин — розмари́н 1 іменник чоловічого роду рослина; сорт розмари́н 2 іменник чоловічого роду плід Орфографічний словник української мови
  2. розмарин — -у, ч. 1》 бот. Вічнозелена запашна кущова рослина родини губоцвітих, із листя і гілок якої добувають ефірну олію. 2》 Зимовий сорт яблуні, поширений у південних районах України. 3》 Плід цього дерева – невелике довгасте яблуко, кисло-солодке на смак. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. розмарин — розмари́н (від лат. ros marinus – морська роса) рід вічнозелених кущових рослин родини губоцвітих. Поширений у Середземномор’ї. В СРСР вирощують в Криму і на Кавказі. Декоративна та ефіроолійна рослина. Використовують у парфюмерній промисловості. Словник іншомовних слів Мельничука
  4. розмарин — Невел. зимостійкий декоративний кущ родини губоцвітих, поширений у Середземномор'ї; листки вузькі, квітки білі або з голубуватим відтінком; ефіроолійна та лікарська рослина; вважають, що підвищує любовну енергію. Універсальний словник-енциклопедія
  5. розмарин — Розмари́н, -ну, -нові (яблука) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. розмарин — РОЗМАРИ́Н, у, ч. 1. бот. (Rosmarinus L.). Вічнозелена запашна кущова рослина родини губоцвітих, із листя і гілок якої добувають ефірну олію. Згодом Зоня вийшла до салону, щоб ущипнути кілька гілочок мирту й розмарину на найменший зелений віночок (Л. Укр. Словник української мови в 11 томах
  7. розмарин — Розмарин, -ну м. = розмайрин. Чуб. V. 195. Словник української мови Грінченка