1. Словник української мови у 20 томах

розмир

РО́ЗМИР, у, ч., рідко.

1. Розрив мирних відносин, порушення миру; війна.

1787 року, в переддень очаківського розмиру, тільки через Херсон .. було відправлено за кордон десятки тисяч пудів збіжжя (С. Добровольський);

Кримський хан Крим-Гірей теж мав надію прихилити запорожців на свій бік і взимку 1768 року без ніякого окупу пустив на Січ усіх запорожців та чумаків з України, що були під час розмиру захоплені в Криму і вже навіть продані в неволю (з легенди);

// Ворожі стосунки і дії між кимсь; ворогування, ворожнеча.

Стара Ярина знала ще й те, що за столом сидять не однодумці, але вона тішилася, що між ними нема розмиру (Б. Харчук);

// Душевний неспокій.

Мій мир перетворився на розмир, моє здоров'я – на недугу, а моє життя – на загибель (П. Загребельний);

// Сварка.

Не вступив ніколи [батько] в розмир з жодним сусідом, мав душу м'яку та добру (Ю. Мушкетик);

Вона ввійшла у цю сім'ю, яка не знала розмиру. Все складалося добре, як і хотілося (Б. Харчук).

2. рідко. Замирення, мир.

Кричить [Еней]: “Чи ви осатаніли! Адже ми розмир утвердили! (І. Котляревський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розмир — ро́змир іменник чоловічого роду рідко Орфографічний словник української мови
  2. розмир — див. сварка Словник синонімів Вусика
  3. розмир — -у, ч., рідко. 1》 Розрив мирних відносин, порушення миру; війна. 2》 Замирення, мир. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. розмир — ВІЙНА́ (організована збройна боротьба між державами, племенами, суспільними класами тощо), РО́ЗМИР рідше, ВОЄ́ННІ ДІ́Ї мн., СВА́РИ мн. заст., БРАНЬ поет., заст. Велика Вітчизняна війна; 1787 року, в переддень очаківського розмиру, тільки через Херсон.. Словник синонімів української мови
  5. розмир — Ро́змир, -ру, -рові (від мир) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. розмир — РО́ЗМИР, у, ч., рідко. 1. Розрив мирних відносин, порушення миру; війна. 1787 року, в переддень очаківського розмиру, тільки через Херсон.. було відправлено за кордон десятки тисяч пудів збіжжя (Добр., Очак. розмир, 1965, 199). 2. Замирення, мир. Словник української мови в 11 томах
  7. розмир — Ро́змир, -ру м. Разрывъ дружескихъ, мирныхъ отношеній, война. О. 1862. II. 65; V. Кух. 29. Адже ми розмир утвердили! Ми з турком поб'ємось одні. Котл. Ен. Турчин піднявся, стався розмир; почали викликати козацтво. О. 1862. II. 61. Словник української мови Грінченка