рознімати

РОЗНІМА́ТИ і рідко РОЗДІЙМА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗНЯ́ТИ, німу́, ні́меш і рідко РОЗДІЙНЯ́ТИ, дійму́, ді́ймеш, док., кого, що.

1. що. Роз'єднувати, відділяти одне від одного що-небудь з'єднане, зімкнуте, стулене і т. ін.

Зажмурює [Мирон] очі. Ов, не видно нічого. Рознімає: видно й чути (І. Франко);

Принесли води, – збризнули, – ні волосиною не повела [мати]. Розняли ножем зціплені зуби, линули у рот води (Панас Мирний);

Арсенько розняв кулак (М. Трублаїні);

// Розводити в боки (руки).

Гримала аж розняв руки з дива: справді, чим би люди землю орали, якби не було плуга? (О. Маковей);

– Я Парасю люблю! От-та-ак люблю! – розняв Володислав широко руки, і йому радісно заблищали очі (Г. Епік);

// Роз'єднувати руки тих, що побилися об заклад або уклали між собою яку-небудь угоду.

Раз побився Максим на взаклад [об заклад], що вип'є кварту й не буде п'яний. Заклад на п'ять карбованців. Товариші розняли руки (Панас Мирний).

2. кого. Примушувати розійтися, насильно розводити тих, що б'ються; розбороняти.

Радці сопли, лаялися і тупотіли на місці, зчепившись в одну купу, і важко було зрозуміти, хто б'ється, а хто рознімає їх (З. Тулуб);

Як же зчепились вони – така буча збилася, що ледве розняли їх (Марко Вовчок).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me