розрадник

РОЗРА́ДНИК, а, ч.

Той, хто втішає, розраджує.

Аби його задержати, аби він трохи одвик .. од твоїх порадників та розрадників (Ганна Барвінок);

Вона [матуся] мала при мвоїй безмежній і нестерпній скорботі джерело моральної сили: вона мала духовного опікуна, розрадника в своєму надміру великому горі (І. Багряний);

// Те, що заспокоює, розраджує.

– Коли мені важко або тривожно на серці, я завжди звертаюся до природи, – сказала Етель. – Вона мій вірний розрадник (М. Олійник);

Сівши на підвіконні, Степан зібрався закурити – тютюн був товаришем вірним і розрадником усіх його скорбот (В. Підмогильний).