1. Словник української мови у 20 томах

розривний

РОЗРИВНИ́Й, а́, е́.

1. Який вибухає.

Вона була при зброї: у руках Був заступ гострий, а в кишені куля, Набитая знадобом розривним (Леся Українка);

// Який розривається після влучення в ціль.

Впав перед Романом якийсь боєць, влучений розривною кулею в голову (О. Гончар);

Для зменшення витрат свинцю вчені мають на меті замінити свинцеві кульки маленькими розривними снарядами (з наук.-попул. літ.).

2. спец. Признач. для розривання чого-небудь на частини.

Смикнувши троса, Трофимов відкрив розривний клапан, і куля, знесилівши, лягла на землю (з наук.-попул. літ.);

Розривна машина;

// Який спричиняє розривання, руйнування.

Породи .. руйнуються переважно від розривних напруг, що виникають .. під дією вибуху (з наук. літ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розривний — розривни́й прикметник Орфографічний словник української мови
  2. розривний — [розриеўний] м. (на) -ному/-н'ім, мн. -н'і Орфоепічний словник української мови
  3. розривний — -а, -е. 1》 Який утворює вибух. || Який розривається після влучення в ціль. Розривна куля. 2》 спец. Признач. для розривання чого-небудь на частини. Розривна машина. || За якого що-небудь розривається, руйнується. Розривна функція мат. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. розривний — ВИБУХО́ВИЙ (здатний вибухати); РОЗРИВНИ́Й (перев. у спол. зі сл. куля). Вода не дозволяла користуватися вибуховими речовинами (М. Ю. Тарновський); Підклала (дівчина) кулю розривну під неї (стіну) (Леся Українка). Словник синонімів української мови
  5. розривний — РОЗРИВНИ́Й, а́, е́. 1. Який утворює вибух. Вона була при зброї: у руках Був заступ гострий, а в кишені куля, Набитая знадобом розривним (Л. Укр., І, 1951, 115); // Який розривається після влучення в ціль. Словник української мови в 11 томах