розскакуватися

РОЗСКА́КУВАТИСЯ, уємося, уєтеся, недок., РОЗСКО́ЧИТИСЯ, чимося, читеся, док., розм.

1. Швидко розбігатися, відскакуючи, відплигуючи в різні боки (про всіх або багатьох).

Овечки бекали та мекали, розскакувались на всі боки й піднімали з шляху страшенну пилюгу... (Панас Мирний);

Новаки сипонули врозтіч. Однак Хомі здалося, що вони розбіглися не досить прудко. – Е-е, хіба так гвардійці розходяться? Гвардійці розскакуються, як пружини! (О. Гончар);

Почувши галас, він хутко прибіг з другого кінця базару, загрожуючи своїм сюрчком. Юрба розскочилась (І. Микитенко).

2. Розірвавшись, розколовшись, розпадатися на частини.

Барикада гостро затріщала й одразу запалала. Дошки й бочки .. розскочилися й далеко розлетілися по брукованій вулиці (Г. Епік);

// Із силою роз'єднуватися (про що-небудь з'єднане, зчеплене).

Старий Вірний, намацавши в темних сінях ручку хатніх дверей, шарпнув їх на себе .. Розскочилися обидві половинки (В. Логвиненко).

3. Від удару, поштовху і т. ін. розпадатися, розламуватися на шматки.

Він зачепив тарілку, і тарілка брязнула об підлогу і розскочилась (І. Нечуй-Левицький);

Фрейлігратів мурин-князь Якось так в запалі трахнув, Не розваживши, в свій бубон, Що, загувши, він розскочивсь (Леся Українка);

Улянка вибрала величезного гарбуза, жовтогарячого, як охра, з білим черевом. Підняла й розбила об поріг. Гарбуз важко хрякнув, розскочившись на дві половини (О. Донченко);

// перен. Лопатися, тріщати від болю, думок, якихось почуттів і т. ін. (про голову).

Голова палала, розскакувалась од думок (Б. Грінченко);

// перен. Розриватися від тяжких переживань, страху і т. ін. (про серце).

Горпина, слухаючи прокльони дідові, обмирала з страху .. Боялася і спитатися, щоб не розірвати зовсім свого серця... Воно й так у неї як не розскочиться! (Панас Мирний).