розсуджувати

РОЗСУ́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗСУДИ́ТИ, суджу́, су́диш, док.

1. кого і без дод. Проаналізувавши обставини, виносити рішення в якій-небудь спірній справі, установлювати, хто правий, хто винуватий.

– Тепер .. я здаюся на Ваш суд, – як знаєте, так розсуджуйте (Панас Мирний);

– Ходім лиш зараз у волость, нехай нас волость розсудить, а не ти з свекрухою.., – кричала, аж сичала Мотря (І. Нечуй-Левицький);

Павло й мирить їх [дітей], коли полаються, й розбороняє, коли заведуть бійку, і справедливо розсудить (В. Кучер);

– Не заплющуй, Господи, очі: ти ж Бог, а не людина. Ти ж сам нас учиш у святому письмі: хто проходить мимо злочину, той сам стає бандитом. А хто ж нас розсудить, якщо ти одвернешся од нас? (А. Дімаров).

2. Подумавши, поміркувавши над чим-небудь, приходити до певного висновку, рішення.

Дарма, що Вовк, а добре розсудив, Неначе хто навчив, Що іноді з'їси і не доволі, Зате живеш на волі (Л. Глібов);

Михайло Васильович, відчуваючи всю незручність і скандальність піднятої теми, розсудив за краще ретируватися (О. Полторацький).

3. Обдумувати щось; думати, розмірковувати про кого-, що-небудь.

Не дуже вмів [Макуха], як, що й коли придбати; як там кажуть: коли з топленої хати йде, то вже й дверей не зачиняє, бо, бач, тепло, а того не розсудить, що вистудити хату недовго і в ній холодно буде (Г. Квітка-Основ'яненко);

– Коли ж не купиш [хліба], то так візьми! – Нащо я в тебе візьму його? Ось розсуди гаразд... У тебе тільки один хліб і зостався; а я, слава Богу, не терплю ще нужди... (Панас Мирний);

– Молодець дівчина! Ти тільки розсуди, який приклад дає. Тепер всі за нею підуть, – гомоніли поміж собою чоловіки (І. Цюпа).