розсічений
РОЗСІ́ЧЕНИЙ, а, е.
Дієпр. пас. до розсі́кти і розсі́ктися.
Сотник Дронжковський блискавично вихопив шаблю, і перший найретельніший гайдук повалився, розсічений нею навпіл (Іван Ле);
Блаженко пробує свою руку, розсічену в першім бою під дотами (О. Гончар);
Відблиски заграв кидали крізь вікно широку смугу червонуватого світла, і вона падала на підлогу великим і довгим чотирикутником, розсіченим на шість яскравих червоних квадратів (Ю. Смолич);
Рівнина, на якій колись були поля і сади, перетворюється в розсічену ярами і тому непридатну для господарства місцевість (з навч. літ.);
Характерною ознакою чистотілу є невеликі яскравозелені або сизуваті, розсічені на окремі дольки листки, які, перезимувавши під снігом, і взимку лишаються зеленими (з наук. літ.);
Кордоном, ніби шаблею, село Сарпі розсічене (Л. Забашта);
// у знач. прикм.
Краплини крові з розсіченої губи потекли в нього по підборіддю (О. Донченко);
У ромашок листки розсічені, а у ромен-зілля – цілісні (з наук.-попул. літ.);
// розсі́чено, безос. пред.
Стріляв [Штефан], поки міг. Коли його оточили волохи, він, ранений, кинувся на них із рогатиною, і його було розсічено на шматки (Г. Хоткевич).
Значення в інших словниках
- розсічений — розсі́чений дієприкметник Орфографічний словник української мови
- розсічений — -а, -е. Дієприкм. пас. мин. ч. до розсікти. || розсічено, безос. присудк. сл. Великий тлумачний словник сучасної мови
- розсічений — Розсі́чений, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- розсічений — РОЗСІ́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розсі́кти. Сотник Дронжковський блискавично вихопив шаблю, і перший найретельніший гайдук повалився, розсічений нею навпіл (Ле, Наливайко, 1957, 267); Блаженко пробує свою руку... Словник української мови в 11 томах