розтавати

РОЗТАВА́ТИ, аю́, ає́ш, недок., РОЗТА́НУТИ, РОЗТА́ТИ, а́ну, а́неш, рідко РОЗТА́ЯТИ, а́ю, а́єш, док.

1. Переходити в рідкий стан перев. під дією тепла (про тверді речовини).

Як навесні починає Крига розтавати, Збираються русалоньки До моря гуляти (Леся Українка);

Заасфальтовані майдани під мільйонами чобіт розтануть воском (В. Сосюра);

Весною, коли розтаяли сніги і зм'якла глина, чути було виразно якісь рухи в землі (І. Франко);

// Звільнятися від крижаного покрову (про воду).

Ясно граючи, піднімається сонце угору, калюжки снігової води, що взялися льодом за ніч, розтавали (Панас Мирний);

Річеньку широку Кригою скуло. Але сонце гляне, Побіжить весна,- Зашумить, розтане Річенька шкляна [скляна] (П. Грабовський);

// розм. Розчинятися, розпускатися в рідині.

Не встиг іще цукор розтанути, як у двері знову постукали (Ю. Шовкопляс);

// перен. Поступово зникати, ставати непомітним, нечутним.

Сивий дим, як туман, колихався над головами й розтавав поволі (А. Головко);

Вони йшли берегом босі – черевики тримали в руках, – і їхні сліди одразу ж розтавали у вологім піску (Ю. Мушкетик);

Вечір в срібній млі розтанув, Ніч спустилася на землю (О. Олесь);

Тихий голос рибалки розтав у темряві (Ю. Яновський);

// перен. Поступово витрачаючись, приходити до кінця, кінчатися (про запаси чого-небудь).

З матеріального боку для Шевченка настали важкі часи. Гонорари Ісаєва, баронеси та інших платних замовців розтанули ще до Нового року (З. Тулуб);

Мацав [Микола] щодня досить тонку пачку асигнацій, яку дала перед від'їздом Марія Іванівна. Пачка скоро могла зовсім розтанути (О. Полторацький);

Так і розтали [гроші], неначе сніг на теплому вітрі (І. Нечуй-Левицький);

// перен. Розходитися, розбрідатися; переставати існувати.

Голодні люди юрбились, ішли, куди очі бачили, розтавали по дорогах (Ю. Яновський);

Неважко було догадатись Баржакові, що робиться зараз у душах його бійців. Самого весь час думка одна непокоїть: чи не розтане в Чаплинці загін? (О. Гончар);

Розтанув і жіночий гурт. Поодинці, парами розповзалися присоромлені, розгублені молодиці й бабусі (В. Речмедін);

Народ нарешті утомивсь, Розтав, розвіявся, розпливсь (О. Олесь).

2. перен. Розчулюватися, ставати добрішим, лагіднішим.

Присіла [Тоня] на колесі біля нього, бісики очима пускала, а він уже й розтанув... (О. Гончар);

– Чи весело гуляли сьогодні в садку? – спитала Марта Воздвиженського й блиснула очима .. Воздвиженський розтав од того блиску (І. Нечуй-Левицький);

// Сповнюватися ніжністю, чуйністю, теплом (про серце, душу).

Вони оточили його, потягли в своє повне енергії коло. Орест, розчулений, не пручався, почуваючи, як схолодніле його серце раптом розтавало, зігріте теплом оточення (Олесь Досвітній).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

розтавати

Значення в інших словниках