розчарований

РОЗЧАРО́ВАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. до розчарува́ти.

– Зрозумів я, що праця одна дає розчарованій життям людині вдоволення (О. Кобилянська);

Василько був розчарований, що в хатині нема вуйка Андрія (А. Турчинська);

Неприємно була розчарована [публіка], коли по якімсь часі пропустили-таки цих опричників до середини (М. Грушевський).

2. у знач. прикм. Який перебуває в стані розчарування.

Сумні і розчаровані, виливали старі фанатики один одному свої жалі (М. Коцюбинський);

Приголомшена чи розчарована старшина вишукувала слів, якими б найпристойніше можна було висловити своє ставлення до гетьманового плану (Іван Ле);

// Який виражає розчарування.

Радник дуже сердечно попрощався зі мною, та вигляд його був явно розчарований (І. Кулик).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me