1. Словник української мови у 20 томах

розшулічити

РОЗШУЛІ́ЧИТИ, чу, чиш, док., що і без дод., діал.

Розібрати, зрозуміти.

Насилу я розшулічив, де їй край (Сл. Б. Грінченка);

[Грицько:] Отак прийдеться до чого-небудь, не розшулічиш сам – пішов до їх [них], то зразу й розкажуть (Панас Мирний).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розшулічити — розшулі́чити дієслово доконаного виду діал. Орфографічний словник української мови
  2. розшулічити — див. зрозуміти Словник синонімів Вусика
  3. розшулічити — -чу, -чиш, док., перех. і без додатка, діал. Розібрати, зрозуміти. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. розшулічити — РОЗШУЛІ́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех. і без додатка, діал. Розібрати, зрозуміти. Насилу я розшулічив, де їй край (Сл. Гр.); [Грицько:] Отак прийдеться до чого-небудь, не розшулічиш сам — пішов до їх, то зразу й розкажуть (Мирний, V, 1955, 150). Словник української мови в 11 томах
  5. розшулічити — Розшулічити, -чу, -чиш гл. Разобрать, понять. Черк. у. Насилу я розшулічив, де їй край. Верхноднѣпр. у. Вештався Петро, поки не розшулічив головою, що нема чого й вештатись. Словник української мови Грінченка