розіп'ятий

РОЗІ́П'Я́ТИЙ, а, е.

Дієпр. пас. до розіп'я́сти́.

Не вона у ранах, розіп'ята, Не вона здригнулася, а кат Прочитав в очах її – відплата, І душа його гадюча – в п'ятах... (М. Нагнибіда);

Враз серце Орисі зайшлося тупим, ниючим болем: вона бачить розіп'яту на тину для сушки Тимкову сорочку, вишиту хрестиком (Григорій Тютюнник);

// у знач. прикм.

Опудало висунулось вище. Але снайпер вже не стріляв. Фігура з розіп'ятими руками підскакувала над рівчаком (Ю. Яновський);

Вони [зірки] тривожно так горять на виднокрузі над чорним плетивом розіп'ятих гілок (М. Терещенко);

// розі́п'я́то, безос. пред.

Скільки убито і розіп'ято, – Знає земля, як стара вдова (А. Малишко);

Під містом розіп'ято царський намет (П. Куліш).

(1) Як (мов, на́че і т. ін.) розі́п'я́тий – з широко розставленими ногами і розведеними в сторони руками.

Хлопець, як розіп'ятий, стояв, тримаючись руками за виступи дюралюмінієвої обшивки (Іван Ле).