ростити

РОСТИ́ТИ, рощу́, рости́ш, недок.

1. що. Вирощувати, розводити що-небудь.

Лукаш усе садовину ростив та кохав, та тим собі й тішився (Марко Вовчок);

Той, хто любить паростки кленові, Хто діброви молоді ростить, Сам достоїн людської любові, Бо живе й працює – для століть! (М. Рильський);

Для майбутніх садів він ростив дерева (М. Нагнибіда);

* Образно. Микола [Біденко] любить вирощувати квіти. А ще він захоплюється поезією, вміє її ростити сам (з наук.-попул. літ.).

2. кого. Ходити за ким-небудь, доглядати когось, турбуючись про здоров'я, виховання, розвиток, харчування і т. ін.

– Доню моя, доню моя, Цвіте мій рожевий! Як ягодку, як пташечку, Кохала, ростила (Т. Шевченко);

[Печариця:] Батько – велике слово, велика річ! Він тебе годував, ростив... на добру путь напучував... (Панас Мирний);

Ростила сина, викохувала, маленьким в любистку та м'яті купала (В. Козаченко);

Як би він хотів .. жити біля такого ставочка, ходити за плугом, ростити дітей і забути усе-усе на світі (М. Стельмах);

– Мої товариші сильніші за мене, бо їх ростили батьки – робітники та селяни... (Г. Хоткевич);

// кого, що. Сприяти вдосконаленню, розвиткові кого-, чого-небудь.

Він сидить з блокнотом та олівцем в руках і дивиться на свою роту, яку плекав, навчав, ростив, як мати своїх дітей (О. Гончар);

// кого. Розвивати в комусь які-небудь риси характеру, поведінки і т. ін.

І синів ти відважних ростила не для горя, тортур і ярма (В. Сосюра).

3. що, перен. Безперервно збільшувати кількість, обсяг, розмір і т. ін.

І сорочку, і штани, .. і рушники на стінах у хаті ростила, ткала, шила, а потім і прала щотижня моя мати (В. Минко);

// Посилювати, зміцнювати що-небудь.

От стоїть він і ростить злобу в собі (Г. Хоткевич);

І кожен з нас в душі ростив бажання Іти вперед, на захід, до мети! (Г. Бойко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me