ручитель
РУЧИ́ТЕЛЬ, я, ч., розм.
Поручник; гарант.
Привів ручителів, підписали-м си у нотаря, але з сотки тринаціть левів обірвали (В. Стефаник);
За професією, я майстер корабельного будівництва, але закон вимагав, і я на це погодився, перебути рік у мого ручителя. Я став автомеханіком спочатку помічним, а згодом фаховим (У. Самчук).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- ручитель — ручи́тель іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- ручитель — Ручи́тель. Поручитель. Члени мають з каси в разі, як потребують пожички, такі вигоди: не пишуть векслів, ані не мусять іти до нотара і позволяти интабулювати довг на своїм господарстві... Українська літературна мова на Буковині