1. Словник української мови у 20 томах

самоправний

САМОПРА́ВНИЙ, а, е.

Який діє, поводиться самовільно, порушує законний порядок, вирішуючи які-небудь справи; свавільний.

– Жінка вона тямовита. Самоправна трошки, та нічого (Ю. Мушкетик).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. самоправний — самопра́вний прикметник Орфографічний словник української мови
  2. самоправний — Самочинний, СВАВІЛЬНИЙ. Словник синонімів Караванського
  3. самоправний — див. непокірний Словник синонімів Вусика
  4. самоправний — -а, -е. Який діє, поводиться самовільно, порушує законний порядок, вирішуючи які-небудь справи; свавільний. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. самоправний — САМОЧИ́ННИЙ (який робиться, здійснюється без дозволу, незаконно), САМОВІ́ЛЬНИЙ, САМОПРА́ВНИЙ. Самочинні реквізиції та конфіскації; Через кілька днів.. говорили про самовільну подорож Гриші до Одеси (Л. Смілянський). Словник синонімів української мови
  6. самоправний — Самопра́вний, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. самоправний — САМОПРА́ВНИЙ, а, е. Який діє, поводиться самовільно, порушує законний порядок, вирішуючи які-небудь справи; свавільний. — Жінка вона тямовита. Самоправна трошки, та нічого (Мушк., Чорний хліб, 1960, 97). Словник української мови в 11 томах