самосійний

САМОСІ́ЙНИЙ, а, е.

1. бот., с. г. Який виріс із насіння, що саме́ висіялося.

Сходять квітки самосійні по сіножатях (М. Коцюбинський);

– Конюшина? Не вимерзла?.. Хто її тут посіяв? – дивувався бригадир. – Не знаю, мабуть, самосійна (В. Кучер).

2. перен., рідко. Те саме, що саморо́дний 2.

О, добре пам'ятає він єхидний, Глузливий сміх, немов проклятий сон: Чудово! Від верстата винахідник! Кулібін! Самосійний Едісон! (М. Рильський).

3. у сполуч. зі сл. дитина, син, дочка, перен., заст. Позашлюбний.

[Подорожня:] Ага, ага! Знаю, чула. Він, бачите, не рідним, а самосійним синком був, від пана і ключниці (М. Старицький);

Невеселої мати співає: дівчина вкинула до колодязя дитину і просить природу, щоб не йшов дощ і вода не затопила дитя... – А нащо ж, мамо, вона його вкинула? – Самосійний, діти, був (Г. Косинка).