1. Словник української мови у 20 томах

свистун

СВИСТУ́Н, а́, ч.

1. Той, хто свистить.

Один з них дістав з кишені свистало і почав свистіти. Господар ресторації мовчки дивився на свистуна (з казки);

Загін Янка пересвистувався, і пластуни .. прозвали своїх “ворогів” свистунами (М. Трублаїні).

2. розм. Дитяча іграшка, за допомогою якої утворюють свист; свисток.

– Як будемо восени в городі на ярмарку, цілою громадою тобі свистуна купимо, – жартують батьки (Панас Мирний);

– Якого свистуна із верболозу вирізав, – усміхнувся хлопець, виймаючи з кишені двобічного свистка (М. Стельмах).

3. перен., розм. Пуста людина; нероба, базіка.

Він відчув раптом глибоку приязнь до Івана. Значить, це не просто свистун .. Ні! Це чоловік ідеї, якого не злякають тюремні грати (П. Колесник);

Почув я позад себе таке противне, образливе хіхікання. Безумовно, хіхікав Хома. Свистун нещасний! (І. Микитенко);

– Бачив я серед теперішніх молодих таких свистунів, аж плювати хочеться. Такі кручені, такі дженджуристі, що й не підійди до них. А придивитись – у голові затірка (А. Хижняк).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. Свистун — Свисту́н прізвище * Жіночі прізвища цього типу як в однині, так і в множині не змінюються. Орфографічний словник української мови
  2. свистун — Той, хто свище; П. нероба, базіка, брехун. Словник синонімів Караванського
  3. свистун — див. горіх; легковажний; порожній Словник синонімів Вусика
  4. свистун — -а, ч. 1》 Той, хто свистить. 2》 розм. Дитяча іграшка, за допомогою якої утворюють свист; свисток. 3》 перен., розм. Пуста людина; нероба, базіка. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. свистун — (-а) ч. Словник жарґонної лексики української мови
  6. свистун — БАЗІ́КА зневажл. (той, хто схильний до довгих, беззмістовних розмов), БАЗІ́КАЛО зневажл., БРЯ́ЗКАЛО зневажл., ПАТЯ́КАЛО зневажл., ТАЛАЛА́Й зневажл., ТОРО́ХКАЛО зневажл., ПРОСТОРІ́КА розм., ШАРМА́НКА зневажл., БАЛАКУ́Н зневажл., ПУСТОМЕ́ЛЯ підсил. зневажл. Словник синонімів української мови
  7. свистун — Свисту́н, -на́; -туни́, -ні́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. свистун — СВИСТУ́Н, а́, ч. 1. Той, хто свистить. Один з них дістав з кишені свистало і почав свистіти. Господар ресторації мовчки дивився на свистуна (Казки Буковини.., 1968, 24); Загін Янка пересвистувався, і пластуни.. прозвали своїх «ворогів» свистунами (Трубл. Словник української мови в 11 томах