святенник
СВЯТЕ́ННИК, а, ч.
1. Богомільна людина, яка суворо дотримується церковних обрядів.
– Ти хоч би для мене прибрався, та обголився, та причепурився. А то став якимсь спасенником та святенником; ти хочеш присвятитись, а я хочу жити й любити! (І. Нечуй-Левицький);
Комісарові Олів'єро навіть на думку не спадало, що під чорною сутаною богобоязливого святенника билося полум'яне серце патріота (Ю. Бедзик).
2. Удавано-побожна, лицемірно-праведна людина.
На роду мені написано: Не цуратися утіх. Так скажіть мені, святенники: Чи на мене пада гріх?! (А. Кримський).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- святенник — святе́нник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- святенник — Спасенник, преподобник, як ім. дуже богомільний; ІР. лицемір, облудник, ір. святоха, як ім. святий та божий. Словник синонімів Караванського
- святенник — -а, ч. 1》 Богомільна людина, яка суворо дотримується церковних обрядів. 2》 Удавано-побожна, лицемірно-праведна людина. Великий тлумачний словник сучасної мови
- святенник — ЛИЦЕМІ́Р (лицемірна, нещира людина), ДВОРУ́ШНИК, ОБЛУ́ДНИК, КРУТІ́Й, ФАРИСЕ́Й книжн., ТАРТЮ́Ф книжн., ОБЛУ́ДА розм., ЛИЦЕДІ́Й заст.; КРИВОПРИСЯ́ЖНИК (той, хто фальшиво присягав), ЄЗУЇ́Т (про особливо підступну, підлу, лицемірну людину); АКТО́Р розм. Словник синонімів української мови
- святенник — Святе́нник, -ка = святе́ць Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- святенник — СВЯТЕ́ННИК, а, ч. 1. Богомільна людина, яка суворо дотримується церковних обрядів. — Ти хоч би для мене прибрався, та обголився, та причепурився. А то став якимсь спасенником та святенником; ти хочеш присвятитись, а я хочу жити й любити! (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах