світляний

СВІТЛЯНИ́Й, а́, е́.

1. Прикм. до сві́тло¹ 1.

Крізь хмари продерлося сонце і скісним, світляним стовпом лягло поперек світлиці (І. Франко);

Ясно якось на душі під спокійним, широким світляним колом від абажура (Ю. Смолич).

2. Який світиться.

Шестаков дивиться в темряві на свого годинника з світляним циферблатом (О. Гончар);

Гніздами заіскрилися вогні земснарядів, і довгими пунктирними лініями світляні точки окреслили вулиці Нової Каховки (С. Журахович);

// Який виблискує.

Черниш не знав, на що саме вона дивиться – чи на нього, чи на світляну сріблясту пряжу дощу (О. Гончар);

* У порівн. Було се три дні перед моїм шлюбом. У чистім полі я пшеницю жав. Був південь. Я спочити сів під дубом, В душі ж мов світляний алмаз дрожав [дрижав] (І. Франко).

3. рідко. Те саме, що сві́тлий 2, 5.

Геть же сумнів недоречний. В висі неба світляні Нас провадить шлях безпечний... (М. Зеров);

В його мозку родилися прегарні світляні картини вольної волі (А. Крушельницький).

4. заст. Освітлений.

Вітре теплий, брате мій, Чи твоя се мова? Чи на гірці світляній Так шумить діброва? (І. Франко).