себелюбець
СЕБЕЛЮ́БЕЦЬ, бця, ч.
Себелюбна людина; егоїст.
– Який я себелюбець! .. Я марив про працю для народу, про поміч йому.., а скоро зазнав особистого нещастя, – зараз і забув про все! (Б. Грінченко);
Себелюбець, хвалько і балакун, він на початку війни почав розповсюджувати афішки, які, на його думку, підносили патріотичний дух москвичів (П. Кочура).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- себелюбець — себелю́бець іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- себелюбець — -бця, ч. Себелюбна людина; егоїст. Великий тлумачний словник сучасної мови
- себелюбець — ЕГОЇ́СТ (людина, яка понад усе ставить особисті інтереси), СЕБЕЛЮ́БЕЦЬ, СЕБЕЛЮ́Б, САМОЛЮ́БЕЦЬ, САМОЛЮ́Б. Іноді їй здавалося, що син виріс егоїстом, себелюбцем (П. Дорошко); — Ваше кохання стоптала жінка через власну глупоту.. Словник синонімів української мови
- себелюбець — Себелю́бець, -бця, -бцеві, -бцю!, -лю́бці, -бців Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- себелюбець — СЕБЕЛЮ́БЕЦЬ, бця, ч. Себелюбна людина; егоїст. — Який я себелюбець!..Я марив про працю для народу, про поміч йому.., а скоро зазнав особистого нещастя, — зараз і забув про все! (Гр. Словник української мови в 11 томах
- себелюбець — Себелю́бець, -бця м. Себялюбецъ, эгоистъ. МВ. ІІІ. 103. Словник української мови Грінченка