селище

СЕЛИ́ЩЕ див. се́лище.

СЕ́ЛИЩЕ, рідко СЕЛИ́ЩЕ, а, с.

1. Населений пункт у сільській місцевості; село.

Дніпро, Україну згадаєм, Веселі селища в гаях, Могили-гори на степах – І веселенько заспіваєм... (Т. Шевченко);

Тихо в гаї і в селищі, Спить ще оболонь, Вже погас у попелищі Наш нічний огонь (І. Франко);

На значній віддалі від шосе Брянський і Черниш помітили дахи гірського селища (О. Гончар);

// Місце розташування кочівників, будівельних загонів, розвідувальних партій і т. ін.

У пишній зелені луків за чверть години виросло селище з легких юрт (З. Тулуб).

2. Населений пункт міського типу, розташований поблизу міста або фабрики, заводу тощо.

Було вже нерано. Селище тонуло в темряві. Тільки шахта і естакада рясно світилися вогнями (Д. Ткач);

Поблизу тісно скупчились хатки старого робітничого селища (Ю. Шовкопляс);

На місці сучасних сіл поступово створюватимуться впорядковані селища міського типу, в яких використовуватимуться досягнення сучасного комунального і культурно-побутового обслуговування (з публіц. літ.).

3. архл. Залишки стародавнього неукріпленого поселення.

У зв'язку з рухом сарматів на захід привертають увагу городища і селища нижнього Дніпра (з наук. літ.).

4. заст. Поселення (у 2 знач.).

– Ми сюди на селище прийшли, у земляни пишемось любчівські (Марко Вовчок).

5. рідко. Місце, де колись було село.

Як ото пройшла чутка по всій Україні, по Волині і Подолії, що Палій скликає людей на старі українські селища, то і посунулись до Хвастова [Фастова] люди з усіх усюд (Д. Мордовець).