сердитий

СЕРДИ́ТИЙ, а, е.

1. Схильний сердитися, гніватися (про людину); гнівливий.

Ой, прошу ж я тебе, Не веди ж ти мене, Бо сердиту матір маю, Буде бити мене! (з народної пісні);

Те її трохи зупинило, що він сердитого батька син, то й сам мусить бути сердитий (Ганна Барвінок);

– Та ви не гнівайтесь, Іване Володимировичу, він у нас добрий, тільки сердитий дуже (О. Довженко);

// Власт. такій людині.

Сердита вдача;

// Злий, лютий (про тварин).

Сердитий вовк лапу сам собі відгризе, а в руки не дасться (прислів'я).

2. Який сердиться на кого-, що-небудь, який перебуває у стані гніву, роздратування; гнівний.

Неначе цвяшок, в серце вбитий, Оцю Марину я ношу. Давно б списать несамовиту, Так що ж? Сказали б, що брешу, Що на панів, бачиш, сердитий, То все такеє і пишу (Т. Шевченко);

– Оце завіз мене в Западинці, бодай вони пропали!.. – Кайдашиха була сердита на Западинці, аж сопла (І. Нечуй-Левицький);

Вона була сердита, що так дорого досталася їй свита... (Панас Мирний);

Кость Григорович приплівся з роботи сердитий і насуплений (О. Гончар);

// у знач. ім. серди́тий, того, ч.; серди́та, тої, ж. Гнівна людина.

Сердитого спиняти – гірш роздратувати (прислів'я);

// Який виражає гнів, роздратування (про очі, обличчя і т. ін.).

Прокоповичка зирнула на чоловіка сердитими очима (І. Нечуй-Левицький);

Генерал побачив на носилках молодого бійця з перев'язаною головою і смаглявим сердитим обличчям (Григорій Тютюнник);

Широкий лоб його взявся брижами, свіжовиголене кістляве обличчя зімкнулося в сердитій гримасі (О. Гончар);

– І не смій такого думати мені! – нагло обірвала [Марія] нитку й сердитим поглядом вп'ялася в чоловіка (М. Стельмах);

// Вчинений, зроблений у стані гніву, роздратування.

Сердитий стук;

Сердитий розчерк;

// Викликаний, пройнятий гнівом, роздратуванням.

Я чула її гнівний голос, якісь сердиті .. слова (Панас Мирний);

Офіцер подавав команду, і голос його був тонкий і сердитий (Григорій Тютюнник);

Інтонація Галі була сувора й сердита (Ю. Смолич);

Побрязкувала зброя на бійцях. Лунали короткі сердиті команди (О. Гончар).

3. перен. Дуже великої сили вияву (про мороз, вітер і т. ін.).

Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер завива (Т. Шевченко);

Надворі ревла сердита буря, стугоніла в стіни (Панас Мирний);

Серед річки стримів кам'яний острів, через котрий билася .. сердита хвиля (І. Нечуй-Левицький);

Пустинний провулок, пізній час, сердитий гуркіт моря внизу... (О. Донченко);

// розм. Який спричиняє подразнення; їдкий, міцний.

Сердита цибуля.