сизий

СИ́ЗИЙ, а, е.

1. Темно-сірий із синюватим полиском; сіро-голубий.

Широка річка .. заблищала сизою барвою холодної криці... (М. Коцюбинський);

Сизий димок виривається з чорного димаря (Панас Мирний);

На степ широкий полягла Легким серпанком сиза мла (Микола Чернявський);

Люблю похмурі дні, коли крізь сизі хмари Чуть пробивається проміння золоте (М. Рильський);

* Образно. [Ірина:] І вам живі властиві почуття? .. Любов – до самозабуття, зненавида – до шалу, до нестями, і сизий сум (О. Левада);

// Який має синюватий відтінок (про шкіру обличчя та його частин).

Його окуляри то стрибали на лоб, то спадали на самий кінець носа, то міцно вмощувались на сизому переніссі (Є. Кравченко);

Корнієнко почервонів так, що обвислі щоки його зробилися сизими (Григорій Тютюнник).

2. Уживається як складова частина ботанічних та зоологічних назв.

Ожина сиза – це багаторічна напівкущова рослина з річними гілками дугоподібно вигнутими, вкритими дрібними колючками (з наук.-попул. літ.);

Смерека сиза, або однокольорова. Велике дерево, дуже ефектне завдяки сизому кольору хвої і красивій конусовидній кроні (з наук.-попул. літ.);

Пирій сизий;

Голуб сизий.

3. у сполуч. з ім. орел, сокіл, голуб, голубка і т. ін., перен., нар.-поет. Уживається при ласкавому звертанні до кого-небудь.

Бандуристе, орле сизий! Добре тобі, брате: Маєш крила, маєш силу (Т. Шевченко);

– Як я його прохала: покинь, соколе, покинь, сизий! (Марко Вовчок);

– Уласе, сизий голубе, як мені стало на серці легко! (І. Нечуй-Левицький);

[Василь:] Марусю, голубочко сиза! Не побивайся так марно... (Панас Мирний);

– Чоловіче добрий, голубе сизий, ти багато таких пісень знаєш? (М. Стельмах).