синовній

СИНО́ВНІЙ, я, є.

Прикм. до син; належний синові.

– Воскресни, мамо! І вернися В світлицю-хату; опочий, Бо ти аж надто вже втомилась, Гріхи синовні несучи (Т. Шевченко);

Ти [Вітчизно] ширша за море, ясніша за небо, тобі ці синовні слова (В. Сосюра);

Звідси ти [краю] ще рідніший синовньому серцю (О. Гончар);

На морозі Іржав синовній вірний кінь (М. Рильський);

// Власт. синові.

Юнак, якому судилося замолоду зазнати того лиха скільки, пройнявся до Бачура синовньою любов'ю (М. Чабанівський);

Синовня відданість рідній землі немислима без дбайливого ставлення до цінностей, створених протягом багатовікової історії руками й розумом народу (з газ.).