синьоокий

СИНЬОО́КИЙ, а, е.

1. Із синіми очима.

Вечерю подала хазяйська дочка. Це було те “ай”, сполохане вранці, молоденьке, біляве, з ніжною лінією тіла, курносе і синьооке (М. Коцюбинський);

Йван був білорус, синьоокий, білочубий, з лагідним обличчям, якийсь чужий у цьому суворому гірському краї, серед яскравогубих, вогненнооких Яреминих земляків (П. Загребельний);

Єдине, чим могло привабити її чисте, синьооке обличчя, – це своєю милою простотою (Я. Гримайло);

* Образно. З гір високих Рої пелюсток синьооких Ловили ми серед долин (О. Олесь);

// у знач. ім. синьоо́ка, кої, ж. Жінка, дівчина з синіми очима.

Марко чекав, поки начальник назве й решту присутніх, наприклад, ту синьооку (І. Микитенко);

– Ех, не знаєш ти, Левку, де дівчата ще кращі. Бачив би ти отих синьооких, що їм таврійська ковила шовками стелеться до ніг (О. Гончар).

2. поет. Із синіми квітками.

Він частенько їздив у машині З молоденьким вітром вперегон [вперегін], Де дівчина брала при долині, Вибирала синьоокий льон (А. Малишко);

На землі синьоокі проліски, перші фіалки соромливо піднімають голівки і сила-силенна вже справжніх весняних квітів (О. Копиленко).