сказати

СКАЗА́ТИ, рідко ІСКАЗА́ТИ, скажу́, ска́жеш, док.

1. що і без прям. дод. Передати словами думки, почуття тощо; висловитися, повідомити усно що-небудь; промовити.

Нащо мені женитися?.. Будуть з мене, молодого, Козаки сміятись. Оженився, вони скажуть, Голодний і голий (Т. Шевченко);

Чіпка запріг коней та й поїхав.., не сказав і куди (Панас Мирний);

– А йди сюди, Миколко! – сказала мама (І. Багмут);

* Образно. Величні простори дихнули на нього і сказали: “Вільний!” (Г. Хоткевич);

// на що. Відповісти; висловити свою думку про що-небудь.

Привітавсь гетьман і з Череванем, Черевань так зрадів, що нічого й не зміг сказати на гетьманське привітання (П. Куліш);

“А що, Барвіночку хрещатий, Яка краса [Фіалка] у нас цвіте!” Барвінок так сказав на те: “Цвісти між бур'яном – бодай би не діждати!” (Л. Глібов);

Вона хотіла дізнатись, чи знає дочка про замір Гната, а як знає, то що скаже на те (М. Коцюбинський);

// Переказати, передати на словах щось кому-небудь.

– Ідіть, Едвардові скажіть, Як чули по сій мові. Коли не згодиться на мир, – Ми знов у бій готові (Леся Українка);

Дуже прохаю Вас, щоб Ви сказали д. Боголюбову про моє бажання читати останню або передостанню коректу (М. Коцюбинський);

– Біжи до Тимка і скажи: Орися його хоче бачити (Григорій Тютюнник);

// Поскаржитися.

– Чого ти скубешся? – з плачем вимовляв Чіпка. – Постій, я бабусі скажу – вона тобі дасть! (Панас Мирний);

// Виголосити (промову, привітальне слово і т. ін.).

Як все уже було готово, Тогді якийсь їх филозоп [філософ] Хотів сказать надгробне слово, Та збився і почухав лоб (І. Котляревський);

Іван Бриль мав сказати промову не менше як на годину (Ю. Смолич);

// Повідомити, викласти що-небудь письмово.

Не буду тепера писати “достотної рецензії”, бо думаю, що краще вимовлю свою думку на словах, ніж на письмі, але дещо мушу таки тепер сказати (Леся Українка);

// Порадити.

Скажи мені, пораднице надземна, Куди мені податись у просторі? (Леся Українка);

– А що ж мені, по-твоєму, робити? – кричить Сагайда. – Скажи, що мені робити? (О. Гончар);

// розм. Розповісти.

– Я вже хотіла додому, та до вас, усе лихо сказати, – коли Яків до мене прийшов (Марко Вовчок);

До казки приказка годиться, Тепер вам казочку скажу (Л. Глібов);

І що то вже вмів [Олексій] їм до смаку заграти! Чи заспівати, чи присвиснути або історію сказати, то всіх відьмачів [відьмаків] навчив би (П. Куліш);

// розм. Визначити ціну.

[Храпко:] Я ще мало й сказав – 200 рублів (Панас Мирний).

2. що і без дод. Наказати, звеліти, запропонувати кому-небудь зробити щось.

Найнявсь – як продавсь: скажуть дверима скрипати, то скрипай (прислів'я);

І цар сказав, щоб на вечерю Раби – рабиню привели, Таки Вірсавію (Т. Шевченко);

Вола треба добре призвичаїти, щоб, коли скажеш: “шию!” – він шию підставив... (Панас Мирний);

Писати так, як мені скажуть, я не хочу ба й не можу (М. Коцюбинський).

3. що і без дод., перен. Стати доказом, свідченням чого-небудь; зробити щось зрозумілим.

Робота сама за себе скаже (прислів'я);

Якби мої думи німії та піснею стали без слова, вони б тоді більше сказали, ніж вся моя довга розмова (Леся Українка);

// Втілити в чому-небудь якусь думку.

Комедію, може, теж краще назвати не “Блискавка” – молния, а “Блискавиця” – зарница, бо це ж якраз одповідає тому, що Ви хотіли сказати (М. Коцюбинський).

4. що, розм. Наперед визначити те, що буде, станеться; провістити.

Видає мене мати за старого заміж .. Коли не жив чорнобровий, Зроби, моя пташко [ворожко], Щоб додому не вернулась... Тяжко мені, тяжко! Там старий жде з старостами... Скажи ж мою долю (Т. Шевченко);

[Долон:] Пророчице, скажи, чи я верну живий з моєї справи? (Леся Українка).

5. на кого, розм. Звинуватити кого-небудь у чомусь; наговорити.

Сама баба злизала, а на кота сказала (прислів'я);

// Повідомити кому-небудь про когось, щось; донести.

Думала [Мотря] піти сказати на сина, що він розбоєм промишляє (Панас Мирний).

6. у знач. вставн. сл. скажі́мо. Те саме, що напри́клад.

– Можете сказати, .. яка кількість води отут грається з скеллям, ну, скажімо, протягом доби? (Іван Ле);

Якби це зробив, скажімо, якийсь недоліток, ніхто б не дивувався, а то ж літня, поважна людина (М. Ю. Тарновський).

7. Входить до складу вставних словосполучень і речень.

8. у знач. вставн. сл., перев. із част. би, б: сказа́ти [б] (сказа́ть [би]). Те саме, що Так [би] мо́вити (див. мо́вити).

Багатий і убогий, пишно наряджений чи латками вкритий – всі перемішалися між собою, збилися в купу, сказати б – порівнялися (Панас Мирний);

Попельнаста із рудою Миші покумались, Це б, сказати, з польовою Хатня родичались (І. Манжура);

Один був молодий собі козак, збройний, як до війни; другий, по одежі і по сивій бороді, сказать би, піп, а по шаблюці під рясою, по пістолях за поясом і по довгих шрамах на виду – старий козарлюга (П. Куліш);

– Пішли ці селяни до старого Стадницького, батька, сказать, нашого пана (М. Стельмах);

// 3 ос. сказа́в би (сказа́ли б). Можна сказати.

Бореться Квітень веслом з бистриною, Між кригами в'ється вужом [вужем], сказав би (М. Коцюбинський);

Маленька сива борідка, ріденькі сиві вуси [вуса] – так, сказали б, років на 60, а йому ж без трьох 90 (С. Васильченко);

// 1 ос. мн. скажі́мо.

Український театр для свого подальшого розвитку та входження в контекст світового театру не повинен виключати визнання різних театральних систем, зокрема театру життєвих відповідностей та умовних форм, різних видів театру, скажімо, театру професійного та аматорського, і його різновиду – театру малих форм, народного агітаційного театру (з наук. літ.).

9. у знач. виг. скажи́ (скажі́ть), розм. Виражає, залежно від інтонації, здивування, обурення і т. ін. з приводу чого-небудь, недовіру до чиїхсь слів тощо.

– Якась лиха людина закрутила на моїй пшениці аж двадцять закруток!.. – Ой Боже мій! – аж крикнула Зінька. – Ото скажіть! І є ж такі лихі люде на світі (І. Нечуй-Левицький);

– Скажи, який чесний! Він гроші не хоче брати! А землю нашу береш?! (М. Стельмах).

(1) Кра́ще (точні́ше, лі́пше і т. ін.) сказа́ти – уживається при бажанні уточнити що-небудь, правильніше висловитися.

Друга частина – мандри і життя серед циган – може через те менше подобалось, що я мало знаю сю сторону, або краще сказати – зовсім не знаю (Панас Мирний);

[Орест:] Єсть іще, – або, краще сказати, була любов міннезенгерів [мінезингерів], се була релігія, містична, екзальтована (Леся Українка);

– Була мідяна доба, була залізна, – сказав він, підносячи свій келех, – а тепер настане скляна. Ще ліпше сказати, – кришталева доба, бо моє скло прекрасне, як кришталь... (Д. Бузько);

Мо́жна сказа́ти див. мо́жна;

Па́ру слів (фраз) написа́ти (сказа́ти і т. ін.) див. написа́ти;

(2) Пря́мо ска́жем / сказа́ти – уживається при бажанні висловитися відверто, без недомовок, не пом'якшуючи чого-небудь.

– Прямо скажем, трудний хлопець, але є в ньому й таке, що хоч-не-хоч викликає симпатію... (О. Гончар);

Хотілося їсти й пити й хороше походити .. От вони [шляхтичі] й поробились зятями заможних панів. Прямо сказати: попродались, сподіваючись за те нагороди (Панас Мирний);

(3) Сам скажи́ – уживається для підкреслення того, що висловлена одним співрозмовником думка зрозуміла й іншому.

– Ну як, сам скажи таки, свій молодий вік отак запакостити (Панас Мирний);

(4) Скажу́ [я] тобі́ (вам) – уживається для підкреслення, підсилення висловлення якої-небудь думки, якогось твердження.

– От Кирилик, поки не знав грамоти, то й байдуже пас воли без пужка [пужки] з другими хлопцями .. А тепер глянь, як він на їх козиряє! Молодець, я тобі скажу, буде! (Панас Мирний);

– Прошу до столу. Самогон, скажу вам, одна мальвазія, – м'ячиком вертиться перед підполковником Бараболя (М. Стельмах);

(5) Сказа́ти про́сто (по́просту); По́просту сказа́вши – уживається при бажанні підкреслити, що висловлене раніше можна передати простіше, категоричніше.

[Парвус:] Ну, то пливіть собі на бездоріжжя, сказати просто – на погибель душ! (Леся Українка);

Узенькою стежечкою він швидко дійшов до горбика недалечко од моря, де стояла Христинина дача, попросту сказати, – рибальська невеличка хатинка (І. Нечуй-Левицький);

Як же можна отак піти, щезнути, попросту сказавши – утекти без сліду? (Г. Хоткевич);

(6) Сказа́ти [щи́ру] пра́вду; Сказа́ти по [щи́рій] пра́вді; Тре́ба [пра́вду] сказа́ти; По пра́вді (щи́рості) сказа́вши; [Як] пра́вду сказа́вши; Як (коли́) пра́вду сказа́ти – уживається на підтвердження відвертості, щирості того, хто висловлюється; щиро кажучи, правду кажучи; висловитися щиро, не криючись.

[Аецій Панса:] Лиш так, сказати правду, невесело при старощах вдовцеві [вдівцеві], ще й віддавши від себе одиначку... (Леся Українка);

– Сказати щиру правду, і я ніколи, не любила .. приятелювати з такими паннами, – обізвалась Маруся (І. Нечуй-Левицький);

В неволі тяжко, хоча й волі, Сказать по правді, не було (Т. Шевченко);

Дуже Вам дякую за Ваш лист, який мені тим приємніше було читати, що написали Ви його по-українськи – і написали, треба правду сказати, дуже гарною мовою (М. Коцюбинський);

Пахне море, треба сказати, знаменито (Ю. Яновський);

[Кассандра:] Невже тобі не каже в серці голос: “так буде, так! так буде, не інакше!” [Гелен:] По щирості сказавши, – ні, ніколи (Леся Українка);

Як правду вам сказавши, то й досі строкаті коники ще сняться, – не знаю, як іншим (Марко Вовчок);

[Сидір Свиридович:] Коли правду сказати, то наша Євфросина не така гарна, як розумна (І. Нечуй-Левицький);

Со́ром (со́ромно) сказа́ти див. со́ром;

(7) [Та (а)] й (і) то (те) сказа́ти:

а) уживається для підсилення переконливих, на думку мовця, міркувань; справді.

Й то сказать, який вояк із дикуна? одно ледащо! Але ж у нас, посвідчить всяк, вони не скаржились ні на що (Леся Українка);

А й те сказати: я вже дівка, мені вісімнадцятий пішов, а в мене ще нічогісінько немає, – ні рушників, ні спідниці такої, як личить, ні керсетки нової (Панас Мирний);

б) уживається як підсумок роздумів.

Та й те сказать: Чого я турбуюсь? (Т. Шевченко);

(8) Та й го́ді сказа́ти <�Сказа́ти го́ді> – припинити якусь дію.

Ждала-ждала та й годі сказала (Номис);

– Ох, як же втомилися ми, – почала рум'яна черниця .. – Вже їхали ми, їхали, та й годі сказали (Марко Вовчок);

Дві зими перебув Данько у класах, а потім мати сказала годі, ні за що книжок купувати (О. Гончар);

Тре́ба сказа́ти див. тре́ба¹;

(9) [Це ще] як сказа́ти – уживається, коли що-небудь викликає непевність, сумнів, може бути по-різному витлумачене.

– Одного тебе викликають чи ще кого? – Всіх командирів запасу. – В часті [частині] поганяють, а восени й дома будете. – Це ще як сказати, – знизав плечима Дорош. – Не на таке діло закручується (Григорій Тютюнник);

– Своєю роботою, Василинко, ти... дуже задоволена? – Як сказати. Буває цікавіша (О. Гончар);

(10) Щоб (коли́) не сказа́ти бі́льше (гі́ршого) – уживається для підкреслення можливості різкішого вислову, від якого утримується мовець.

Так і чуло моє серце, що дурна управа .. знов звернеться до губернатора, хоч і має вже затвердження від нього на всяку посаду. Чудні люди, щоб не сказати більше (М. Коцюбинський);

– Ой, не робіть нам, пане, кривди! – Якої кривди!? Це кривда, що вас, невдячних лісокрадів, коли, даруйте, не сказати гіршого, стільки терпів!? (М. Стельмах);

(11) [Що] я сказа́в (сказа́ла) – вигук, який виражає нетерпіння, роздратування тим, що не виконують щойно віддане розпорядження.

– Ферапонте! що я сказав?.. Марш мені зараз до гною! (М. Коцюбинський);

Послабивши руки хлопцеві, Степашко й Тритузний, однак, не зовсім їх відпустили. – Відпустіть, я сказала, – повторила вона різко (О. Гончар);

(12) Як не ска́же хто, що – хто-, що-небудь дуже виразно свідчить про щось.

Навіть будяк .. низько схилив голову, вп'явся своїми сивими лапами в землю та так як не скаже всякому: – Нічого не можна вдіяти – нема дощу! (Г. Косинка);

(13) Як (як би) [тобі́ (вам)] [це] сказа́ти – уживається у випадках, коли складно характеризувати кого-, що-небудь, відповідати на щось і т. ін.

[Сестра Мархва:] Чого се ти, сестро Серахвимо, до матушки так рано? [Сестра Серахвима:] Як би тобі сказати? Попрохатись маю... (Панас Мирний);

Як же се він, Макар Іванович, урядовець, людина офіціально лояльна, прилюдно виступить .. у такій справі, що вже сама з себе трохи... як би це сказати? .. ну, трохи небезпечна! (М. Коцюбинський);

[Руфін:] Невже ти не для жарту порівняв Кріспіна й Крусту з ними [Катоном і Ціцероном]? [Кай Летіцій:] Як сказати? Звичайне, сі дрібнішого розбору (Леся Українка).

◇ (14) [А] що ска́жеш (ска́жете)? – уживається як заохочення до розмови (перев. у знач. у чому річ?, що трапилося?).

– Здорові були ви, дядьку, і ви, дядино! .. – Ну, здорова!.. А що скажеш? – Що ж я скажу? Прийшла до вас – та й годі (Панас Мирний);

– Що скажеш? – запитала вона тоном графині, незадоволеної раннім візитом прикажчика (Григорій Тютюнник);

Гріх [сло́во (сло́ва)] сказа́ти див. гріх;

(15) З до́зволу сказа́ти, ірон. – уживається для вираження нікчемності, непридатності чого-небудь та невідповідності його назві.

– Не думаю, що серед депутатів, які сидять в оцьому залі, багато знайдеться таких, котрі в цьому питанні поділяють вашу, з дозволу сказати, точку зору (А. Головко);

Кажіть правду, чи до вподоби вам оця, з дозволу сказати, філософія? (М. Сиротюк);

Такий, з дозволу сказати, шлюб буде недійсний перед небесами (О. Авраменко, В. Авраменко);

(16) І спаси́бі не ска́же хто – хтось не виявить найменшої вдячності кому-небудь за щось.

– Не буде нам ні слова, ні пам'яті; хто нас поховає, хто нас пом'яне? Розтратять, що ми зібрали, а нам і спасибі не скажуть (Г. Квітка-Основ'яненко);

(17) І спаси́бі не сказа́ти кому – виявити невдячність, зневаживши, образивши кого-небудь.

– Не буде нам ні слова, ні пам'яті; хто нас поховає, хто нас пом'яне? Розтратять, що ми зібрали, а нам і спасибі не скажуть (Г. Квітка-Основ'яненко);

(18) Й не сказа́ти [слова́ми], перев. зі словоспол. таки́й, що; так, що. – уживається для підкреслення високого ступеня ознаки або вияву чого-небудь.

Вже давненько панночки приїжджі переносили, що який-то вже там лікар полковий хороший: і брови йому чорні, й уста рум'яні, і станом високий, – така вже краса, що й не сказати! (Марко Вовчок);

Максим Бобровник любив ліси – і не сказати... (Ю. Збанацький);

[Й] сказа́ти не мо́жна (не могти́) [слова́ми].

На душі така пала туга, така печаль, що й сказати не можна! (П. Куліш);

Вся біда якраз у тім, що сили не маю робити щось поза службовою працею. І так мені гірко, що й сказати не можу, бо все ж життя моє в літературі (М. Коцюбинський);

Нарешті вона могла сказати бабці, що ніби... ніби чує щось під серцем. Радості бабці не можна словами сказати (Г. Хоткевич);

(19) Й (ні) сло́ва не сказа́ти кому:

а) зберегти в таємниці що-небудь, нікому не розповісти про щось.

Вернувся сотник мій додому, Три дні, три ночі не вставав, Нікому й слова не сказав І не пожалувавсь нікому (Т. Шевченко);

б) не мати нічого проти кого-, чого-небудь.

Зайвої землі лежало неозорно перед тобою й за тобою... Приходь, заори, скільки хоч – ніхто тобі й слова не скаже (Панас Мирний);

(20) Ле́гко сказа́ти – заперечення у відповідь на пропозицію зробити що-небудь важке.

Для нас зараз найголовніше – твердо, не гарячкуючи, визначити її [невдачі] причину. – Легко сказати- визначити, – .. відповів Андрій, – це ж і є найважче (В. Собко);

Не вмі́ти (не могти́) сло́ва (двох слів) ви́мовити (сказа́ти) див. умі́ти;

(21) Не мо́жна (мо́жу і т. ін.) сказа́ти, щоб...; Не скажу́ (сказа́ти і т. ін.), щоб... – навряд чи буде правильно твердити...

Не можна сказати, щоб вона не любила Чіпки. Ні. Вона його любила – як кожна мати свою дитину (Панас Мирний);

Щось не присилають “Буковини”. Через що́ – не відаю. Не можу сказати, щоб дуже жалкував з цього поводу [приводу], бо нецікава газета (М. Коцюбинський);

Катря від індичат пішла в горничні. Вона не скаже, щоб там їй жилося погано: було їй вдоволь [удосталь] і пити, і їсти, і в чому походити; одно тільки – не було волі! (Панас Мирний);

(22) Не скажу́ (ска́жеш) – не маю певної думки щодо чого-небудь; не знаю.

Привели мене у темну .. хатину – землянка, чи льох, чи що воно таке, не скажу (Марко Вовчок);

– Я відчував тривогу, яка росла й росла. Іноді й не скажеш, від чого вона береться (Ю. Яновський);

Не сміх сказа́ти див. сміх;

(23) Ні (ані́) в ка́зці сказа́ти (розказа́ти), ні (ані́) перо́м описа́ти ([не] списа́ти), перев. зі словоспол. таки́й, що; так, що, фольк.:

а) надзвичайно гарний, вродливий; чудовий.

– Там є така чудесна дитяча кімната, що ні в казці розказати, ні пером описати (Ф. Бурлака);

[І] не (ні) сказа́ти (розказа́ти),;

[І] не (ні) списа́ти (ні написа́ти).

Козак Чайченко, та такий вже хороший, та такий вже гарний – і не сказати, і не списати (Марко Вовчок);

б) уживається для підкреслення високого ступеня вияву чого-небудь (перев. незвичайного).

Що вже Ганна Антонівна мороки з ним [учнем] колись мали – ні в казці сказати, ні пером описати (Ю. Яновський);

Ані в казці сказати, ні пером не списати, .. яка там знялась буча, на тій раді (О. Ільченко);

[Ні] перо́м [не] списа́ти (описа́ти) [ні сло́вом не сказа́ти] <�Ні перо́м списа́ть, ні змалюва́ть> див. спи́сувати;

(24) Нічо́го не ска́жеш – уживається для підтвердження правдивості, правильності чогось, згоди; безперечно, справді.

– А з Данила парубок був хоч куди! Високий, ставний, тонкий в талії та широкий в плечах; ніс мав крутий, а погляд – нічого не скажеш – орлиний! (Ю. Смолич);

Таки славну дівчину викохала Гордієнчиха, нічого не скажеш (М. Стельмах);

Вдома .. після відставки сидіти [Курінний] не захотів, .. сам попросився в майстерню: я, каже, люблю токарювати... І таки любить, нічого не скажеш (О. Гончар);

(25) Ні́чого сказа́ти, перев. у знач. вставн. словоспол.:

а) уживається для вираження осуду, обурення, незадоволення з приводу чого-небудь.

– Ну, нічого сказати, панотче! – каже Череваниха Шрамові. – Швиденько ви добуваєте із своїм сином замки! (П. Куліш);

[Храпко:] Та отакому вас навчають? Гарному – нічого сказати... (Панас Мирний);

б) уживається для підтвердження правдивості, правильності чогось, згоди з чим-небудь; безперечно, справді.

[Запорожець:] Оце то так! вчистив [кобзар], нічого сказати: і до ладу, і правда. Добре, далебі, добре! (Т. Шевченко);

Гарна “фата” [дівчина], нічого сказати! (М. Коцюбинський);

(26) Оце́ (от) сказа́в (сказа́ла, сказа́ли)! – уживається для вираження незгоди із чимсь, не до ладу сказаним.

– Навіщо те гарне убрання? Хіба хочеш Бога гнівити, чи що? – Чим Бога гнівити? Синім жупаном? Оце сказав! (І. Нечуй-Левицький);

Се́рце ка́же (каза́ло, підка́зує і т. ін.) / ска́же (сказа́ло, підказа́ло і т. ін.) див. се́рце;

(27) Скажи́ (скажі́ть) на ми́лість [Бо́жу (Бо́га)] – уживається для вираження подиву, незадоволення, розгубленості, сумніву і т. ін.

– Слухай, Демиде, ти знаєш, що я думаю? – Знаю. – Як знаєш? – здивувався Бульба? – Ти хочеш погуляти з запорожцями. – Ну, скажи на милість. Як це ти дізнався? (О. Довженко);

– Ну, що тут довго: він тайний агент. – Ото! Скажіть на милість! Як же він робить свою роботу? (М. Коцюбинський);

Ну, чого мене, скажіть на милість, понесло знов на київський пляж? (Остап Вишня);

(28) Скажу́ ті́льки – єдине, що хочу зазначити, про що маю повідомити.

Я чуюся перед Вами винним – досі не прислав до третьої книжки обіцяного оповідання. Не буду широко розводитися про причини, скажу тільки, що це було трудне для мене, майже неможливе (М. Коцюбинський);

(29) Ска́зано – зро́блено – слово не розходиться з ділом.

Кошенятами, яких люди не брали, велено в ставку рибу погодувати. Сказано – зроблено (Панас Мирний);

(30) Сказа́ти в до́брий час – уживається для вираження запобігання зурочення кого-, чого-небудь.

– Не красувався б тут і явір цей високий. Сказати в добрий час, Такий рясний, хороший та широкий: І силу, і красу він має через нас [коріння] (Л. Глібов);

Бо за п'янюгами Та волоцюгами Орда сюди вганяє, І не одно у нас (Скажемо в добрий час) Село від них палає (П. Куліш);

(31) Сказа́ти з чужо́го язика́ – повторити чиїсь думки, слова і т. ін.

– Мовчи, сучий сину! Ти звідки .. знаєш, що таке земля і чи дорожча вона за кров!? – .. Втихомирся, Супруне .. Дитя нерозумне, сказало щось з чужого язика (М. Стельмах);

(32) Сказа́ти нове́ сло́во в чому – зробити яке-небудь відкриття або домогтися значних досягнень у певній галузі науки, техніки, культури.

Симиренко сказав нове слово в розробці ефективних агротехнічних прийомів, що значно підвищило врожайність садів (з газ.);

(33) Сказа́ти пря́мо (рідше навпросте́ць) – висловитися відверто, без недомовок.

Нігде правди діти, таки прямо скажу (Г. Квітка-Основ'яненко);

Я винен в тім лише, що серце, серце мав. Скажіть же навпростець, що то є гріх смертельний (М. Зеров);

(34) Сказа́ти своє́ [сло́во] в чому – виявити себе в якійсь справі; відіграти певну роль у чомусь.

Генетики сказали своє слово в науці і багато зробили для дальшого її розвитку (з газ.);

(35) Сказа́ти собі́ – обміркувавши що-небудь, вирішити.

Коли вмерла перша жінка, він сказав собі, що не ожениться, бо не знайде вже такої вірної та коханої дружини (М. Коцюбинський);

(36) Сказа́ти спаси́бі кому і без дод. – бути вдячним за що-небудь, задоволеним чимсь.

За дві-три ліричні поезії теж сказали б велике спасибі [упорядники альманаху] (М. Коцюбинський);

Скажіть спасибі мені, що заступався за вас. Перед секретарем одстоював! (М. Стельмах);

(37) Сказа́ти [хоч] сло́во:

а) (кому) обізватися, заговорити до кого-небудь.

Неначе тіні німі, мовчазні, ходили вони один біля одного, соромились одне на одного глянути, боялися один одному слово сказати... (Панас Мирний);

б) розказати, відкрити яку-небудь таємницю.

Хай же наважиться [Олександра] сказати хоч слово, тоді знатиме, почому в Тростянці гребінці (М. Коцюбинський);

(38) Сло́ва [лихо́го] не сказа́ти – хто-небудь користується повагою, має хорошу репутацію.

– Згадай [сину]: у яких ми злиднях жили, в якій нужді гибли, та ніхто про нас не скаже слова лихого... (Панас Мирний);

(39) Так [би] сказа́ти – те саме, що Так [би] мо́вити (див. мо́вити).

Коли перше, за панщини, експлоатація [експлуатація] селянина була в стадії, так сказати, “натурального” хижацтва, то при зрості капіталізму вона приймає форми гострої, смертельної боротьби (М. Коцюбинський).