скалічений

СКАЛІ́ЧЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. до скалі́чити.

Думки його повернулися назад..; намалювали йому старою неміччю скаліченого діда Уласа (Панас Мирний);

Одне лихо – на милицях стрибає Сашко. Міною його покалічило ще хлопчаком.., ногу порвало, зостався на все життя скаліченим (О. Гончар);

Конкретні картини життя змальовані в циклі “Подорож” [М. Рильського]. Перед поетом постають мила, але тяжко зранена, скалічена війною Полтава, пейзажі південного степу, дніпровських плавнів (з навч. літ.);

// у знач. прикм.

Скалічені старі руки до Бога здіймала [мати], Свою долю проклинала, Сина вимовляла (Т. Шевченко);

– Ну, ти хоч і старий, а обдурити нас не обдуриш, – сказав плечистий, але, побачивши скалічене обличчя старого, пом'якшав. – Ну, йди (Григорій Тютюнник);

Як метелик навколо світла, закружляв Кузьма довкола скаліченого деревця і таки помітив рваний слід задніх лап звірини (М. Стельмах);

За кілька хвилин уже можна було розібрати, що в приміщенні є ліжко, невеликий столик, два скалічені стільці (С. Добровольський);

// у знач. ім. скалі́чений, ного, ч. Той, кого скалічили.

Товпа [натовп] гомоніла і тиснулася довкола скаліченого (І. Франко);

На його щастя хтось завадив бандитові і потім допоміг скаліченому дійти до койки (Ю. Яновський);

// скалі́чено, безос. пред.

Під Очаков [Очаків] Погнали й Максима. Там-то його й скалічено, Та й на Україну Повернено з одставкою: Бачиш, праву ногу Чи то ліву підстрелено... (Т. Шевченко);

Їх багато, багато, багато. Темні зморшки на лицях худих. Тих скалічено, тих лиш підтято, Тих убито, а мучено – всіх (М. Рильський).

2. у знач. прикм., перен. Який знівечився, зазнавши моральних травм; знівечений.

[Руфін:] Нема між нами всіх тих рабських душ, заляканих сумлінь і темних мислей, скалічених гординь (Леся Українка);

Ех, дядьку Якове, моя талановита-безталанна рідня! Мені й досі шкода не так вашої покаліченої руки, як скаліченої душі... (М. Стельмах).