скапувати

СКА́ПУВАТИ, ую, уєш, недок., СКА́ПАТИ, аю, аєш, док.

1. Стікати краплями або повільно.

На колючках будяків тремтіли хисткі краплини, іноді скапуючи (Є. Гуцало);

З мокрих дерев рідко скапує не струшена з ночі вода (В. Бабляк);

* Образно. З воском скапували останні хвилини Маринчиного життя (Я. Качура);

// Танути зверху, з країв, укриваючись патьоками, струмочками розтопленої речовини; обпливати.

Свічка скапує і гасне (М. М. Тарновський).

2. що, рідко. Вкривати краплями яку-небудь поверхню.

Скапати лист сльозами;

* Образно. Поникала [Калина], як скошена квітка, сльозами життя своє скапувала (Марко Черемшина).

◇ (1) Бода́й (щоб) ти (він, вона́ і т. ін.) ска́пав, як віск, лайл. – уживається, як прокляття і виражає побажання лиха, всього недоброго.

[Баба Олена:] Знову цей сатана, бодай ти скапав, як віск! Знову уста мені замурує... (Я. Галан);

(2) [Ні́би (мов, немо́в і т. ін.)] ска́пувати сві́чкою – худнути, марніти; танути.

– Та вже й сам бачиш, як я знемогла в силі й з кожним днем ніби скапую свічкою... (П. Козланюк);

(3) Ска́пувати кро́в'ю – дуже піклуватися про кого-небудь; переживати за когось, побиватися за кимсь.

Боявся наш батько панського хліба. Не так уже за себе, – за нас, за дітей, кров'ю скапував (П. Козланюк);

(4) Як (мов, ні́би і т. ін.) ска́пувати сві́чкою – худнути, марніти від переживань, хвороби.

– Ти вже й сам бачиш, як я знемогла в силі й з кожним днем ніби скапую свічкою (П. Козланюк);

Немо́в сві́чка ска́пує.

А той, хто дружби зрікся безоглядно І задивився на багатство власне, Над своїм “скарбом” ниє безпорадно, – Немов та свічка скапує і гасне (М. Ю. Тарновський).